Archive for the ‘Сумщина’ Category

Травнева подорож 2011 /СПАДЩАНСЬКИЙ ЛІС/   5 comments

Перша зупинка – ЦИТАДЕЛЬ фортеці у Батурині

Друга зупинка – ПАЛАЦ Розумовського у Батурині

Третя зупинка – БАТУРИН /місто/

Четверта зупинка – ЯБЛУНЯ-КОЛОНІЯ /передмістя Андріївка у Кролевці/

П’ята зупинка – ВИШЕНЬКИ /палац Румянцева-Задунайського/

Шоста зупинка – ГЛУХІВ /прогулянка містом/

Сьома зупинка – ПУТИВЛЬ /прогулянка містом/

Нарешті я дійшла до восьмої зупинки нашої подорожі, щоб розказати про місце, яке стало чи не найяскравішим враженням про усю поїздку.

Мова іде про Спадщанський ліс та Музей зброї і військової техніки.

У це місце ми потрапили цілком випадково, коли у Путивлі шукали виїзд на Буринь. Спустилися дорогою до Сейму і побачили вказівник на Спадщанський ліс. Нас він дуже заінтригував і ми поїхали у вказаному напрямку.

Дорогою не переставали дивуватися, – що це ще за ліс такий, що навіть вказівника поставили…

Після Путивля трохи проїхали і потрапили в село Кардаші. Там побачили черговий вказівник і за якийсь час виїхали на поле.

Там, серед посівів та людських городів, побачили такий монумент

DSC_5229

Табличка, встановлена біля нього, повідомляла наступне:

У січні – березні 1942 року на базі п’яти партизанських загонів Сумщини – Путивльського, Глухівського, Кролевецького, Конотопського та Шалигинського було створено з’єднання партизанських загонів Сумської області під командуванням С.А. Ковпака та С.В. Руднєва.

Від монумента попрямували до лісу, що виднів неподалік. Потрохи заглиблюючись у ліс, почали розуміти у ЯКИЙ САМЕ ліс ми потрапили.

Ліворуч від дороги помітили такий пам’ятний знак

DSC_5232

Проїхали ще трохи і побачили вказівники до партизанських землянок та укріпрайону.

Вирішили поки не відхилятися і проїхати ще трохи вглиб лісу. Зрештою потрапили на майданчик для паркування автомобілів.

Залишили машину тут і попрямували до алеї зі скульптур.

DSC_5234

Пройшовши повз неї потрапили до підніжжя монумента (позаду видніє будівля адміністрації музею)

DSC_5238

Під ним – плита із надписом:

10 вересня 1941 року у Спадщанському лісі розпочав свій бойовий шлях Путивльський партизанський загін на базі якого відбулося об’єднання п’яти партизанський загонів – Путивльського, Глухівського, Шалигінського, Конотопського і Кролевецького районів і створено з’єднання партизан Сумщини.

Знищуючи німецько – фашистських загарбників у тилу ворога, партизанське з’єднання ковпаківців пройшло з боям до Карпат на Сан і Віслу.

Перед монументом облаштували такі місця для глядачів

DSC_5242

Прямуємо від монумента вліво, де видніє майданчик із військовою технікою.

Навколо нас – весняний ліс

DSC_5239DSC_5241

Доходимо до майданчика.

Це якраз і є експозиція Музею зброї та військової техніки, що відкрився тут 25 травня 2007 року.

Для інформації – тарифи:
– учні та студенти – 3 грн;
– дорослі – 6 грн.
Екскурсія (тільки для 10 осіб, або за наявності оплати за 10 осіб):
– учні та студенти – 4 грн;
– дорослі – 8 грн.
Фотозйомка – 2 грн.
Відеозйомка – 6 грн.
Працює щоденно з 9 до 17 год. (вихідний – понеділок)

Експонати:

Локомотив

DSC_1556DSC_1564

Бойова машина піхоти БМП-1

DSC_5251

Бронетранспортер БТР-60 ПБ

DSC_5253

Самохідна гармата 2С1 “Гвоздика”

DSC_5255

Самохідна гармата 2СЗ “Акація”

DSC_5256

Реактивна система залпового вогню БМ-21 “Град”

DSC_5258

Реактивна система залпового вогню БМ-13 “Катюша”

DSC_5260

Слід сказати, що уся техніка в ідеальному стані. Крім того, усе можна роздивитися, помацати і по фотографувати.

Отак ми прицілювались

DSC_5263

Звичайно, нам не відомо, наскільки насправді “працездатні” усі ці експонати, але не дай боже побачити це їх у дії…

Зенітна самохідна установка ЗСУ 23-4-В1 “Шилка”

DSC_5268

Бачили б ви, як у ній мало місця! Війна взагалі річ дуже незручна, але машиністам у подібних штуках мабуть доводилося особливо важко

DSC_5273

До візиту у музей ми навіть не підозрювали, що “танк” має двірники витріщені очі

DSC_5269

Танк Т-64 А, єдиний “відкритий” для огляду танк в експозиції.

DSC_5299

Само-собою, ми не могли не скористатися можливістю роздивитися його з середини. smile

Все це виглядало дуже весело, бо першим поліз Олег. Він зіскочив у вхідний отвір, зупинився на рівні грудей і каже – я вже стою на підлозі. посмішка на 32

Потім він таки спустився вниз і для цього йому довелося мало не на зад сісти. Тим не менше, Олег гукав нам із танка, що все бачить у вікна і що там дуже класно. smile

А потім настав час виходити і ми зрозуміли, що залазити у танк була не найкраща ідея. Вовтузячись у вхідному отворі Олег сказав, що тепер зрозумів, чому танкістами могли бути тільки хлопці маленького зросту і худорлявої статури – для більших вагових категорій там просто нема де подітись. Якщо влізти ще якось можливо (бо можна просто туди заскочити), то з виходом ціла проблема, бо сходів немає, а місця, щоб підтягнутися теж обмаль. Коротше, мало не зробили з Олега живий експонат. smile

У Дена вже таких проблем не було, бо він тільки позаглядав всередину і вмостився на краю люка для кількох фото.

От наші танкісти

DSC_5304

Вертоліт МИ-8

DSC_5276

Винищувач МИГ-23

DSC_5279

Винищувач-бомбардувальник МИГ-27 Д

DSC_5282

По боках “носа” МИГа отакі цікаві шпилі (було б цікаво дізнатися, яке їх призначення)

DSC_5285

Борти винищувача рясніють позначками та індикаторами вузлів і агрегатів

DSC_5291

До речі, саме до цього літака є приставлені сходи, тому усі бажаючі можуть піднятися і оглянути кабіну пілота. Ми так і зробили

DSC_5288

Ще один літачок, нажаль без таблички

DSC_5296

Гаубиця зразка 1956 року

DSC_5307

Протитанкова гармата зразка 1970 року МТ-12 “Рапіра”

DSC_5308

Дивізіонна гармата зразка 1945 року Д-44

DSC_5313

Протитанкова гармата зразка 1953 року Д-48 Н

DSC_5316

Гаубиця зразка 1938 року М-30

DSC_5317

Зенітна кулеметна установка ЗПУ-4

DSC_5318

Дивізіонна гармата зразка 1941 року ЗИС-3

DSC_5320

Полковий міномет зразка 1938 року ПМ-38

DSC_5322

Після огляду експозиції зброї намагаємося потрапити до адміністрації музею (бо є підозра, що там є ще інші експонати). Але виявляється, що ми приїхали надто пізно і доки блукали по відкритому майданчику, – робочий день у музеї закінчився.

Далі нам не залишилося нічого іншого, яка поїхати в укріпрайон.

У дорозі ми керувалися надписами на вказівниках, яких на щастя в лісі більш ніж достатньо. Вказівники скеровують на партизанські землянки, що розкидані по всьому лісі, а також на пам’ятні місця.

Чи не найпершим експонатом, який ми зустріли на своєму шляху був німецький танк Т-ІІІ 201, захоплений партизанами у бою 19.10.1941 року.

DSC_1566

Дуже нагадує “железный капут” smile

Відразу біля нього розташована землянка штабу, у якій з вересня по листопад 1941 року жили Ковпак, Руднєв та ще четверо партизанів.

DSC_5334

Всередині

DSC_1574

Прямуючи за вказівниками далі ми дісталися до місця поховання партизан, які загинули тут у боях 1941-1942 року

DSC_1577

Позаду цього місця є землянка санітарної частини.

DSC_1579

Єдине, чим вона відрізняється від інших землянок, то це – розмірами, та невеликими “вікнами”, що розташовані прямо під перекриттям.

Взагалі-то землянок на нашому шляху було досить багато. Ми не фотографували усіх, бо вони ж майже однотипні, крім того часто ми тільки призупинялися біля якихось об’єктів і після короткого огляду продовжували рух далі.

Таким чином ми побували ще і біля партизанської ялинки.

DSC_5349

Тут, коли ялинка була ще зовсім маленька, партизани святкували новорічні та різдвяні свята.

До речі порада, тим хто захоче проїхатися Спадщанським лісом – не робіть цього у дощову погоду, бо асфальтом вимощена тільки центральна дорога, що веде до музею. Усе решта – просто широкі стежки та погана лісова дорога. Крім того, цей ліс не схожий на лісосмугу десь при трасі чи біля населеного пункту. Це реально дикий ліс, повний хащів, боліт і трясовини.

От, наприклад, по такій дорозі ми під’їжджали до пам’ятника загиблим партизанам

DSC_5339

Уявляєте, що тут буває після дощу?

Або взяти хоча б таке (і це після кількаденної сонячної погоди)

DSC_5237

Рухаючись таким чином, ми знову вибралися на асфальтовану дорогу і попрямували до виїзду з лісу.

Якраз там нас чекав несподіваний бонус у вигляді двох косуль (чи то оленів), які пробіглися прямо у нас перед очима. Ми почали галасувати один до одного та знову розчехляти фотоапарати (ясне діло – городські smile ), але поки повискакували з машини, то звірі вже встигли добряче віддалитися до лісу. Змогли зняти тільки таке

DSC_5359DSC_5362DSC_5375

Після цієї несподіваної фотосесії ми знову попрямували в Кардаші, а звідти – у напрямку Ромен.

Доїхали до міста порівняно швидко. Поселилися у готелі “Флоріана”.

Ввечері нам вистачило сил тільки на вечерю у ресторані та прогулянку до сумермаркета в центрі міста.

 

І мало не забула, – ще пару слів про село Кардаші.

Там ми застали явище, яке нас надзвичайно здивувало – поховання прямо біля хат і на городах. Ми були шоковані тим, що мало не в кожному обійсті було по кілька хрестів – чи в садку, чи на крою городу, чи десь поза хатою… Ми гадали, – що б це мало означати, але так і не знайшли якогось логічного пояснення.

DSC_5230DSC_5352DSC_5354DSC_5383

Усі добре знають, що окремо від усіх ховають самовбивць і тих, кого церква відмовляється відспівувати. Але ж не може бути, щоб таке явище поширилося на все село?!

Якось одна знайома розповідала мені про поховання, яке є у її селі. Це могила жінки, яка колись у часи Другої світової видавала німцям наших партизан. Люди казали, що вона вночі блукала по селі та виглядала, до кого ходять партизани за їжею та вислідковувала, хто взагалі їм допомагає. Ця німецька “шпіонка” ніби-то три сусідні села занапастила.

Так от, коли вона померла, то люди сказали її родичам, щоб на сільському кладовищі її не ховали, бо ж не місце тій людині поміж тими, хто загинув з її вини. Тому родичі поховали жінку на своєму обійсті, на межі з лісом і подалі від людських очей.

Може могили у Кардашах також мають якусь особливу історію?…

Була б дуже вдячна, якби хтось поділився інформацією.

Наступна частина подорожі ТУТ

Advertisements

Posted 06.05.2011 by llevchenko in Сумщина

Tagged with

Травнева подорож /ПУТИВЛЬ/   Leave a comment

Перша зупинка – ЦИТАДЕЛЬ фортеці у Батурині

Друга зупинка – ПАЛАЦ Розумовського у Батурині

Третя зупинка – БАТУРИН /місто/

Четверта зупинка – ЯБЛУНЯ-КОЛОНІЯ /передмістя Андріївка у Кролевці/

П’ята зупинка – ВИШЕНЬКИ /палац Румянцева-Задунайського/

Шоста зупинка – ГЛУХІВ /прогулянка містом/

Я не знала, що саме написати у цьому дописі, бо наше відвідання Путивля було не зовсім традиційним.

Ми прибули в місто, ВЗАГАЛІ не орієнтуючись куди їхати. Я знала лише про одне визначне місце – Мовчанський монастир.

Але так склалося, що ми досить стримано ставимося до відвідання культових споруд. Я б навіть сказала, що ми до цього цілком байдужі. Тому монастир не був ціллю нашого візиту, незважаючи на його безсумнівну красу та історичне значення. Правду кажучи, ми їхали проїздом через місто, не розраховуючи на особливі атракціони. Хотілося просто побувати у Путивлі, а пам’ятки – то вже другорядне.

Отже, після в’їзду у Путивль зі сторони Глухова ми побачили вказівник на Мовчанський монастир. Поїхали у вказаному напрямку, і невдовзі потрапили до воріт монастиря. Вирішили поки не зупинятися, а звернули ліворуч від воріт на дорогу, що спускається до Сейму.

Виїхали на луг і скерувалися до берега річки. Там ми зупинилися на годину-другу для обіду і відпочинку.

DSC_1332

Доки їли, мали можливість спостерігати як черниці з монастиря гасали по лузі за своїми коровами. То був чисто цирк. Ми ще не бачили, щоб корови так скакали, наче коні. посмішка на 32

Після обіду поїхали до монастиря, трохи поблукали подвір’ям, а тоді вирушили в центр міста.

Там ми побачили вказівник до Ярославни. Вирушили у вказаному напрямку і потрапили до великого скверу з пам’ятником княгині.

Трохи пофотографували і вирушили з міста у напрямку Спадщанського лісу (про це у наступному дописі).

Ото коротко і вся наша прогулянка містом.

Можливо за інших обставин ці рядки були б останніми у моєму звіті про Путивль, але після приїзду додому я (цілком випадково!) натрапила на вельми цікаві історичні романи, у яких фігурує Путивль та описуються події “Слова о полку Ігоревім”. Я досі під враженням від цих творів, тому відразу прошу вибачення у читачів даного допису за можливу пафосність і високопарний склад подальших рядків.

 

В історії майже кожного українського міста чи містечка знайдуться слова “…з цього часу місто *__* втрачає своє стратегічне значення і поринає у забуття…” Для людини, що читає ці рядки у шкільному підручнику, вони нічого не значать. Але вони доленосні для міста, про яке іде мова, бо часто означають його подальший занепад і те, що надалі воно житиме лише на полицях книжкового магазину.

Путивль унікальний тим, що йому не раз вдавалося відродитися після таких фатальних рядків і знову з’явитися перед очима нащадків у черговому історичному епізоді.

Після прочитання різних джерел про Путивль, я схиляюся до думки, що в його історії є 3 важливих епізоди – давньоруський, псевдо-царський і партизанський.

Щодо першого – давньоруського, то слава Путивля була мало не найгучнішою серед інших руських міст, адже він стояв найпершим на кордоні з половецьким степом і брав жорстокі удари кочовиків на себе.

Усі прекрасно пам’ятають поетичні рядки “Плачу Ярославни” та події, описані у “Слові о полку Ігоревім”. Саме Путивль став відправною точкою походу Ігоря на половців. Адже у фортеці міста Ігор залишив свою молоду дружину Ярославну з трьома малими дітьми під опікою її брата Володимира, а сам – разом зі старшим сином Володимиром (Путивльським князем), вирушив у похід.

Ігорю на час подій, описаних у “Слові…” було 34 роки, його сину Володимиру – 15.

Історія свідчить про те, що похід “не заладився” з самого початку. Князь вигадав хитрий план, що мав на меті обійти кочовиків з півночі і напасти на них з тилу. Але на дворі була весна, розлилися річки і болота. Крім того, просуванню війська русичів заважали ще й постійні тумани, які зависли над степом і примушували воїнів рухатися пракнично всліпу. Усі ці перпони, які колишні язичники не могли сприйняти інакше як провісників невдачі, додавали князю сумнівів в успішності походу. Тим не менше, Ігор не поступався на прохання інших князів про повернення додому і підбадьорював себе та своє військо картинами неминучої перемоги.

Останньою краплею стало затемнення сонця, що застало військо Ігоря на річковій переправі. Раптова темрява настільки налякала полки і князів, що усі вже були готові зупинити похід, але князь, який не міг повернути додому без перемоги, в черговий раз знайшов слова для переконання воїнів і військо рушило далі.

“Слово…” каже нам про те, що перший бій, що відбувся між русичами і ординцями хана Кзи, приніс Ігорю перемогу та численні трофеї. Але, нажаль, переобтяжене та втомлене кількаденним переходом військо сіверян не могло рухатися далі. Князі прийняли рішення про ночівлю, а прокинувшись вранці, застали себе оточеними з усіх боків половцями Кончака. Битва тривала цілу добу і принесла жорстоку поразку руському війську. Втрати сіверян були величезними. Більше того, багатьох воїнів для подальшого обміну забрали в полон. Серед полонених опинилися і князі та воєводи.

Можна лише уявити собі приниження, якого зазнавали руські князі і дружина, адже у полоні вони були змушені весь час залишатися в таборі під охороною, маючи можливість їсти, пити, займатися полюванням і всіляко розважатися, у той час коли Кончак продовжував набіги на Русь, користуючись тим, що її нема кому захистити.

Після кілька довгих місяців перебуваня у полоні князю Ігорю вдалося втекти. Кілька днів утікачі побивалися лісами і степом, міняючи коней та харчуючись корінцями і впольованою дичиною. Врешті їм таки вдалося добратися до рідної землі.

Весь цей час у Пувлі княжна Ярославна цілими днями блукала по мурах фортеці, виглядаючи Ігоря з перемогою /відомо, що шлюб Ярославни і князя Ігоря був щасливим, незважаючи на те, що був укладений за тодішнім звичаєм ще тоді, коли молодята були зовсім малі/.

Цей буденний епізод звичайного подружнього життя навіки ввійшов в історію і тепер у Путивлі на місці давнього городища розбито зелений сквер, на краю якого встановлено кам’яну постать княгині Ярославни.

DSC_5220DSC_1388

Вид на лани з городища

DSC_5223

Другий важливий епізод історії Путивля тісто пов’язаний з історією Мовчанського монастиря.

DSC_1343

Ось що каже історична довідка, встановлена на капличці в монастирі (цитую дослівно):

В конце XVI века в Путивле на месте древнерусского деревянного острога была построена каменная цытадель. Называлась она Кремлем и была шестиугольной в плане, с круглыми угловыми башнями и квадратной надвратной. Относительно невысокие стены имели три яруса бойниц…

Зная о надежности путивльской крепости, здесь, как известно, в 1592 году обосновались монахи загородной Молченской пустыни (ныне – Софрониевский монастырь). Они возвели посреди крепостного двора каменный храм Рождества Пресвятой Борогодицы, а вскоре прибрали к рукам всю крепость, превратив ее в монастирь. В случае нападения неприятеля монахи были обязяны защищать монастирь – крепость.

DSC_5211

История Молченского монастиря тесно связана с таким известным периодом в отечественной истории, как “смутное время”. В 1598 году после кончины цыря Федора Ивановича, прекратилась династия Рюриковичей. На престол взошел Борис Годунов. В народе ходили упорные слухи, будто бы законного наследника – царевича Дмитрия (сына Ивана Грозного) – в 1591 году убили в Угличе по приказу Годунова.

Воспользовавшийся острой политической ситуацией монах московского Чудова монастыря Григорий Отрепьев бежал в Польшу, где стал выдавать себя за царевича Дмитрия, якобы чудесно спасшегося от расправы. Польские феодалы решили использовать “Лжедмитрия” в своих целях. Они снарядили большое войско для похода на Москву, надеясь присоединить к своим владениям русские и украинские земли. В частности, Путивльские земли самозванец обещал отдать своему покровителю и тестю – сандомирскому воеводе Юрию Мнишеку.

В битве под Добрыничами в 1604 году войско Бориса Годунова нанесло поражение Лжедмитрию, и тот вынужден был отойти к Путивлю и укрепиться там. Путивль и многие города Северской земли перешли на сторону самозванца…

DSC_5203

…Резиденцией Лжедмитрия в Путивле стала каменная крепость, а точнее – Собор Рождества Пресвятой Богородицы Молченского монастыря. Комната самозванца “потаенная восмигранная палата” располагалась в верхнем ярусе главной башни собора.

Четыре месяца, находясь в Молченском монастыре, он рассылал “прелестные письма”, в которых извещал народ о своем “чудесном спасении” и призывал на борьбу с Борисом Годуновым.

Собрав в Путивле и его окреностях новое войско (40 тыс. человек), самозванец в 1605 году двинулся на Москву. В это время неожиданно скончался царь Борис Годунов и Лжедмитрию легко удалось занять московский престол. Однако, процарсвовав всего лишь около года, самозванец был убит.

В “Смутное время” между 1606 и 1612 годами, Молченский монастырь неоднократно горел, отстраивался и был заново освящен в 1630 году. На рубеже XVII – XVIII ст. его сильно реконструировали. Сооружение приобрело черты украинского барокко.

DSC_5219

В конце XVII века. потеряв значение порубежной крепости, Путивль пришел в упадок. Если раньше, по словам того же Лжедмитрия І: “здесь кипел мед и молоко, вели торг самые знатные купцы – гречане золотом, серебром, узорочными каменьями и дорогими локотными тованами”, то теперь город–крепость превращался в захолустный, провинциальный уездный городок.

Вместе с городом приходил в упадок и Молченский монастырь. В период царствования Екатерины ІІ, он лишился своих вотчин, земель и крестьян.

В начале 20-х годов ХХ века в результате варварской антирелигиозной кампании, монастырь был разорен и разграблен. А после умышленного поджога был упразднен и повернут в забвение на долгие годы. В конце 40-х о нем, правда, вспомнили и, разрушив великолепный храм Иоана Предтечи, переоборудовали его в ремесленное училище. В 50-е годы в монастыре разместился завод радиодеталей военно-промышленного комплекса. И в бывших храмах заработали мощные пресса, разрушая древние стены…

…Надежда на спасение появилась в 1987 году, когда Молченский монастырь (вернее его останки) стал одним из ключевых объектов Путивлского историко-культурного заповедника. И, наконец, в 1992 году после семи десятилетий уничтожения, монастырь был возвращен в лоно церкви. Здесь, как и многие века назад, разместился мужской общежительный монастырь.

DSC_5214

С 1997 года по решению Синода Украинской Православной церкви был изменен статус монастыря и он стал женским”.

DSC_5216

Про третій важливий епізод історії Путивля – партизанський, можна більше дізнатися з наступного допису про нашу травневу подорож.

 

Корисні посилання:

http://putivl.com.ua/index.php?option=com_datsogallery&Itemid=37 – міський портал Путивля

http://odnarodyna.com.ua/topics/11/348.html – історія

http://agritura.livejournal.com/36593.html – історія + звіт про подорож

http://our-travels.sumy.ua/ost/Goroda/Ukraine/Sumy/Putivl.php – історія

http://travelua.com.ua/symska_pytivl.html – звіт + фото + історія

http://photo.i.ua/user/91516/119857/ – фото Мовчанського монастиря

http://photo.i.ua/user/531388/72342/1670649/ – фото Путивля

http://xfilespress.com/putivl.aspx – історія

http://nantik7.livejournal.com/7636.html – звіт про подорож

 

Восьма зупинка – СПАДЩАНСЬКИЙ ЛІС /музей зброї та військової техніки, партизанський укріпрайон/

Posted 06.05.2011 by llevchenko in Сумщина

Tagged with