Archive for the ‘Рівненщина’ Category

ПЕРЕСОПНИЦЯ /село та Археологічно-культурний ЦЕНТР/   6 comments

На День Перемоги ми зробили собі подарунок у вигляді чергової поїздки околицями. Цього разу подалися в Пересопницю – місце, де завершилося створення найвідомішого українського Євангелія і де нещодавно звели Археологічно-культурний центр акурат до 450-річчя з часу створення відомої Першокниги.

Село Пересопниця знаходиться десь за 10 км від Рівного, подалі від найбільших доріг і поза найпопулярнішими туристичними маршрутами. Заблукати у цій місцевості важко, адже з 29 серпня 2011 року тут височіє будівля Археологічно-культурного центру, яку видно ще на під’їзді до села.

DSC_0005

Ми приїхали у Пересопницю ще до обіду. Відразу замовили екскурсію і попрямували разом з гідом до експонатів.

Екскурсія розпочалася на першому поверсі археологічно-культурного центру, де розміщена експозиція з історії самого села. Під час екскурсії ми майже не фотографували, бо по-перше, не хотіли відволікатися від цікавої розповіді, а по-друге, фото вийшли б дуже сумнівної якості, бо усі експонати, як годиться, розміщені на вітринах під склом…

Про історію села Пересопниця почули (а потім ще й прочитали) таке:

Село Пересопниця розташоване на правому березі річки Стубли. Свою назву воно виводить від слова “пересувна” дорога, яка в княжі часи пролягала з Дорогобужа через Стублу до Володимира. Про його багату історію свідчать лише рештки земляних укріплень княжої фортеці та різноманітні старовинні речі. які часто знаходять місцеві жителі на городах і навколишніх полях. За писемними джерелами виділяють два періоди, коли Пересопниця відігравала помітну роль в історії України. Про перший період розповідають літописи, він датується ХІІ-ХІІІ ст. і належить до епохи Київської Русі, в цей час Пересопниця стала містом і була центром удільного княжіння в Погоринні. Другий період належить до литовсько-польської доби, у другій половині XV – на початку XVII ст. село Пересопниця було відоме перш за все завдяки розташованому тут монастирю Різдва Пречистої Богородиці.

Село було розташоване на перетині важливого сухопутного шляху із Києва до Володимира-Волинського і водного шляху, який починався на річці Стублі, а далі проходив по Горині до Прип’яті. На невисокому мисі правого берега р. Стубли було розташоване городище, що мало чотирикутну форму і по периметру було захищене потужним земляним валом. Найкраще цей вал зберігся із західної, в давнину – легкодоступної, сторони. Ця фортеця мала загальну площу понад 4 га.

/Макет фортеці на території колишнього городища – туди ми попрямували вже після екскурсії/

DSC_9996

На території городища виявлені залишки давньоруських напівземлянкових і наземних будівель, в тому числі майстерню для виготовлення кістяних виробів. За археологічними джерелами формування поселення на дитинці Пересопниці можна віднести до Х ст., воно продовжувало розвиватися і в ХІ ст., але інтенсивність життя тут різко зростає лише у ХІІ – першій половині ХІІІ ст. Таку дату мають численні вироби, які належать до дружинно-міської культури епохи Київської Русі. Ці знахідки дозволяють стверджувати, що Пересопницьке городище у ХІІ – ХІІІ ст. було ядром княжого міста і його дитинцем.

DSC_9997

/Макет городища, що розташований в центрі експозиції, присвяченій селу Пересопниця; фото збільшується/

DSC_9964

На макеті видно, що вся територія городища була обнесена високою стіною, яка з внутрішнього боку мала хід по усьому своєму периметру. Окремим містком оборонна стіна зв’язувалася із княжим будинком (на передньому плані). Таким чином, князь міг вийти зі свого палацу і по містку перейти на балкон оборонної стіни та пройти по ній навколо усього городища і повернутися в палац жодного разу не ступивши на землю. На макеті також видно, що жителі городища володіли окрім будинків ще й невеличкими присадибними ділянками, а це був дуже прогресивний устрій для тих часів. По центру городища розташована велика пуста ділянка, що використовувалася для зібрань і для постійного тренування воїнів (їм же треба було підтримувати тонус м’язів посмішка).

Наразі вали і рови, що оточували городище, так само як і його поверхня, нині розорані під посіви і забудовані селянськими хатами. В’їзд на саме городище з західної сторони із передмістя “Замостя”, через міст, який був там через річку Стублу (дістатися туди можна від археологічно-культурного цетру пішки або автомобілем; туди веде гарна асфальтівка; місток також є, але то вже не Стубла, а якийсь потічок…).

На дитинці культурні шари мають потужність до 2 м, верхні пласти містять речі литовсько-польської доби та наступних століть, нижній культурний шар насичений знахідками слов’яно-руського часу. Розкопані рештки заглиблених і наземних будівель Х-ХІІІ ст., в тому числі майстерню по виготовленню кістяних виробів. В північно-західному куті городища стоїть Миколаївська церква (у мережі я знайшла інформацію про те, що цей храм збудований уже в “наші” часи й археологічної цінності не представляє).

/Вид від фортеці на річку Стублу в західному напрямку/

DSC_9998

Колись річка Стубла та усі її притоки і потічки становили єдину водну мережу, яка не лише служила жителям Пересопниці та навколишніх сіл в їх господарській діяльності – її води були багаті на рибу, дику птицю, тут напували свійську худобу і сплавлялися в інші міста Русі. З часом ці річки поступово забруднилися, замулилися і змінили своє русло. Деякі навіть пересохли, або суттєво збідніли на фауну і флору.

У добу середньовіччя Пересопниця та її околиці були заховані від навколишнього світу великими зеленими масивами лісів, які населення того регіону поступово винищувало, перетворюючи цю місцевість в орні поля. Сьогодні навіть сліду не залишилося від давніх пралісів, що були багаті на ягоди, гриби, мед диких бджіл, становили складову частину пісного столу не лише ченців монастиря Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці, а й жителів її та навколишніх сіл. Наразі навколо Пересопниці є мережа так званих гнилих боліт неприродного походження.

Позаду будівлі археологічно-культурного центру (на іншому березі потоку) знаходиться урочище “Пастівник”. Тут розпочалося вивчення археологічних пам’яток Пересопниці у ХІХ ст. На цій північній окраїні села було нараховано понад 170 курганів, і розкопано 39 із них. До нашого часу курганні насипи не збереглися, можна лише приблизно визначити місця розташування могильників.

/Кам’яний хрест на території урочища “Пастівник”/

DSC_9986

Поряд із цим хрестом було відкрито рештки зруйнованих поховань, але жодних матеріалів для їх датування не виявлено.

/Вид від хреста на урочище “Баранівка” і “Шустакувський горб”/

DSC_9966

Після огляду експонатів у залі першого поверху ми піднялися на другий, де розташована експозиція, присвячена Пересопницькому Євангелію. У її центрі розташований стенд, в якому виставлена для огляду копія книги, і макет монастиря Пречистої Богородиці, в якому власне і було закінчено роботу над Першокнигою.

/Макет Пересопницького монастиря/

DSC_9965

За інвентарем 1600 р. на подвір’ї монастиря стояли: церква з дзвіницею, вісім білих келій і три чорні келії, трапезна і господарські приміщення: поварня, свіран і дві спіжарні (помешкання, в яких зберігались харчові припаси і речі домашнього вжитку), пивниця (погріб для зберігання продуктів). На макеті добре видно білі келії (ті, що з білими стінами) і чорні – з іншого боку від церкви. Чорні келії були менш “комфортними” для проживання, в них жили монахи, що обрали більш аскетичний спосіб служіння богу. У білих келіях умови були набагато кращі (взяти хоча б центральне опалення посмішка). Територія монастиря була огороджена, а ділянки поблизу були зайняті садом, виноградниками та городами. У переліку монаастирського майна були зазначені різноманітні богослужбові книги, серед яких згадується і те Євангеліє, яке ми тепер називаємо Пересопницьким.

Досі тривають дискусії щодо того де саме, був розташований Пересопницький монастир. Багато дослідників схиляються до того, що він знаходився саме там, де зараз стоїть кам’яний хрест (на одній із фото вище).

Що ж до Пересопницького євангелія, то нам розповіли наступне:

Пересопницьке Євангеліє є визначною рукописною пам’яткою староукраїнської літературної мови й мистецтва – перекладом Святого Письма так званою простою мовою, досить близькою до народної. Воно писалось на землях Волині і розпочало свою ходу на Заславщині, у Двірецькому Троїцькому монастирі (сучасна Хмельниччина). А основна робота над рукописом проходила на теренах Погорини у Пересопницькій Пречистенській обителі (сучасна Рівненщина).

11

Щодо Двірецького монастиря, то будь-які його залишки зникли ще задовго до ХІХ ст. Принаймні у селі Двірець Ізяславського району нині ніхто про це нічого не відає. Навіть у назвах частин села чи просто прилеглих територій немає ні найменших натяків на розташування монастиря. І навіть в усних легендах, які неодмінно має кожне село, ця обитель не згадується. У такому разі найбільш ймовірно, що до занепаду монастиря чи його зруйнування призвели три основні причини. Перша: він міг бути знищений в результаті одного з татарських набігів на Волинь, а вони лише протягом ХVI століття траплялися з трагічною регулярністю. В історичних документах є чимало свідчень про те. що татари Двірець не оминали, отже, частина його мешканців або гинула, вчинивши опір, або ставала бранцями, так ніколи й не повернувшись на батьківщину. Другою причиною могла стати банальна пожежа, які тоді траплялися не так уже й рідко. Проте руйнівні наслідки набігів татар чи пожежі можна було ліквідувати (як це не раз бувало) за умови підтримку місцевих магнатів – князів Заславських. і так, мабуть, і було б, якби на життя волинян не вплинули дві історичні події: Люблінська унія, коли в основному православна Литва, до складу якої тоді входила й Волинь, об’єдналась з католицькою Польщею в одну державу, і Брестська унія, на якій було покладено початок примусовому покатоличенню українських земель. А це призвело до поступового переходу представників роду Заславських з православної віри у католицьку. Залишившись без підтримки і піклування з боку своїх покровителів, монастир міг занепасти і без татар. Зараз, коли звертаються до місцевих краєзнавців, жителів села, істориків, нажаль, ніхто не може вказати навіть місця, де колись стояв монастир, у якому творилася пам’ятка.

7

Тогочасна українська літературно-писемна мова відома з писемних пам’яток у двох виявах: книжка українська мова, “проста” мова і – мова слов’яно-руська, тобто старослов’янська, яка протягом віків зазнавала впливу українських редакторів. Ці різновиди української мови відповідали двом мовним стилям – високому і середньому. Незважаючи на тісну взаємодію цих двох різновидів літературно-писемної мови, відмінності між ними збільшувались, і церковнослов’янська мова ставала все менш зрозумілою для людей, спеціально не підготовлених. Переклад Святого Письма був потрібен не лише “для науки люду християнського”, але й з ідеологічних міркувань – у руслі тогочасного суспільно-політичного руху потрібно було проводити релігійну полеміку з католиками.

Над текстом Пересопницького Євангелія (перекладом і переписуванням) трудилося щонайменше двоє людей: пересопницький архимандрит Григорій та писець Михайло Васильович із Сянока. Про це є свідчення у самому рукописі. Скульптури обох “авторів” розміщені над входом до центру – музею.

Пересопницьке Євангеліє складається з Науки читання, яка відкривається передмовою; чотирьох Євангеліїв, кожному з яких передують – покажчик чорнописаних глав та передмова; післямови до книги та Місяцеслова.

Пам’ятку було відкрито у 30-х роках 19 ст. відомим філологом-славістом Осипом Бодянським, який натрапив на рукопис у бібліотеці Переяславської духовної семінарії. Історичні дослідження встановили, що рукопис до Переяслава привіз Іван Мазепа, який і подарував його Переяславському кафедральному соборові. Очевидно, у цьому соборі ними активно користувалися при богослужіннях. Коли ж українська церква остаточно підпала під відання російського синоду і на переяславську катедру почали призначатися єпископи-росіяни, Євангеліє як непотрібне для катедри, передали до бібліотеки.

5

За історію свого існування Євангеліє майже 15 років перебувало за межами нашої країни, а саме у Санкт-Петербурзі. У 1873 р. Полтавський архієрей показав рукописну книгу тодішньому міністру народної освіти і обер-прокурору Св. Синоду графу Д. Толстому, а той у свою чергу подарував його великому князю Петру Георгієвичу, принцу Ольденбурзькому. Після смерті принца його дружина повернула пам’ятку дарителям і у 1887 році Євангеліє опинилося у бібліотеці Полтавської духовної семінарії. У 1941 році частину музейних колекцій евакуювали до Уфи і Тюмені. Вивозили тільки найцінніші речі і ті, що можна було швидко спакувати. У списку переданих речей Пересопницького Євангелія не було. Тому тривалий час вважалося. що пам’ятка втрачена. Тим не менше, під час евакуації один зі співробітників бібліотеки музею поклав рукопис у ящик з порцеляною і його не встигли внести до списків. Після закінчення війни Пересопницький рукопис потрапив до Києва, де зберігається і нині в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського.

Воно знаходиться в одній з кімнат сховища з відповідним температурно-вологісниим режимом у спеціально виготовленій дерев’яній скриньці у сейфі. Співробітники Інституту систематично проводять наукову експертизу фактичного фізичного стану рукопису. За результатами Євангеліє має задовільний санітарно-гігієнічний стан пергаменту та оправи і відповідає вимогам консервації. Крім того, щоквартально елементи оправи Євангелія та рукописного блоку очищають від мікрочасточок пилу. Очищення кришок і пергаменту проводиться спеціальними інструментами з натурального ворсу. Для уникнення міграції кислотності з паперу форзацу у пергамент блоку рукопису прокладено ізоляційний бавовняний папір, а для запобігання механічних пошкоджень основи аркушів і осипання мікрочастин фарб на мініатюрах прокладено захисні аркуші надтонкого реставраційного паперу з натуральних рослинних волокон.

3

Значні пальцьові заяложення на сторінках рукопису нагадують нам про те, що ним протягом 450 років активно користувались. В результаті використання та подорожування не збереглася і первісна оправа книги. Окремі сторінки потребують косметичної реставрації, але незважаючи на це, збереженість рукопису можна вважати задовільною для манускрипту 16 ст. Навіть чорнило, яким написано Євангеліє, виготовлене з найстійкіших барвників не втратило своєї високої якості за 455 років і жодна літера не вицвіла.

Книга має 482 аркуші, тобто – 964 сторінки) і важить 9,3 кг. Вона написана на дуже якісному пергаменті (380х240 мм) і прекрасно збережена. Екскурсовод розповіла нам про те, що пергамент у ті часи виготовляли із ретельно вичиненої шкіри телят. При чому, тільну корову зарізали і робили пергамент саме зі шкіри ненародженого теля, бо така шкіра була найніжнішою… Товщина книги без переплетення – 11 см, довжина – 38 см, ширина – 21 см.

Рукопис має багато декоративних прикрас: чудово виконані багатобарвні з золотом плетінчасті заставки, рослинні кінцівки, орнаментальні рамки навколо додаткових статей, декоративні віньєтки на полях. Але найбільшу мистецьку вартість становлять високохудожні монументальні побудови – ренесансні рослинні облямування початкових сторінок і мініатюр. Це високоформатні, яскраві, барвисті декоративні витвори, філігранно виконані, з майстерним застосуванням різноманітних композиційних прийомів, властивих українському орнаментальному мистецтву і класичним пам’яткам доби Відродження.

2

Основний мотив орнаменту – рослинний: акантові пагони (декоративні форма у вигляді стилізованих листків і стебел трав’янистої рослини акант) зі спірально закрученими листками і квітами. У європейському середньовіччі акант асоціювався з терновим вінцем – символом страждань Христа, знаменував собою життя, біль, співчуття до ближнього і тому вирізнявся динамічністю побудови й натуралістичністю зображення. Мотив аканта подекуди доповнено зображеннями листків дуба, польових квітів, характерних для українського народного мистецтва, малюнками розеток, картушів, ваз, путті. Трапляються також стилізовані листки лотоса, ірису та інших рослин. В орнаментиці поєднуються сині (небесний світ), зелені (юність, цвітіння), червоні (полум’я), голубі, бузкові барви з темнішими і світлішими відтінками, які передають світлотінь. Золоте тло орнаменту свідчить про візантійський вплив. По кутках амури. В рукописі дуже багато заставок з традиційним для слов’ян плетивом. Завдяки цим прийомам оздоблення весь аркуш перетворюється на суцільний барвистий килим.

1

Ми не особливо звертали увагу на ту частину експозиції, що присвячена президентам. Особливо я не бачу жодного зв’язку між святим писанням і першою особою держави. Принаймні історія сучасної України свідчить про те, що такого зв’язку немає. Зрештою, у будь-які клятви і присяги я також не вірю, але то таке…

Після закінчення екскурсії ми зробили ще кілька фото і попрямували з будівлі археологічно-культурного центру до кам’яного хреста і муляжу дерев’яної садиби.

DSC_9963

Пройшли по містку через потік

DSC_9968

DSC_9992

Ліворуч побачили місце ярмарку

DSC_9971

Далі дійшли до муляжу садиби ХІІ ст. Це обійстя заможного жителя Пересопниці.

На кутах садиби є стовпи, що слугували опорами. Зверху вони з’єднані дерев’яними балками, а стіни будівель складені з тонких колод.

DSC_9975

Житлове приміщення, як і колись в давнину, має дві кімнати. У великій світлиці біля дверей є мурована глиняна піч.

DSC_9981

DSC_9979

Також на території садиби є хлів чи комора, та господарські будівлі і місце для зберігання сіна.

DSC_9977

DSC_9976

Після садиби ми вирушили до сцени (цікаво, як часто нею користуються)

DSC_9983

Тоді попрямували назад до археологічно-культурного центру

DSC_9989

А звідти – на виїзд, бо треба було ще заїхати по справах у Рівне.

 

Пам’ятний камінь, який було урочисто відкрито 14 травня 1989 року.

DSC_9994

Городище Новожуків (вид від фортеці)

DSC_9999

Археологічно-культурний центр (вид від городища Новожуків)

DSC_0007

Фортеця (вид від городища Новожуків)

DSC_0008

 

Корисні посилання по темі:

http://www.derkach.rv.ua/?p=650 – сайт фотографа Андрія Деркача. Тут є фотосесія зі святкування 450-ї річниці Пересопницького Євангелія.

http://ogo.ua/articles/view/2011-08-30/29923.html – репортаж з того ж святкування газети ОГО

http://vikna.stb.ua/ua/news/2011/8/29/72929/ – репортаж каналу СТБ

http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/photo/ – сайт Волинського центру історичних та геофізичних досліджень (є кілька цікавих фото городищ Пересопниці)

http://blondesearch.ru/play/evdFIJFiNTI/Peresopnycke_Yevangeliye.wmv.html – тут фільм про вплив Пересопницького Євангелія на формування української духовності і культури

http://zariziaka.livejournal.com/82399.html – звіт про подорож

http://blog.turmir.com/blog_15896.html – ще один

http://www.archives.gov.ua/Sections/Avtografy/R-1.php – кілька сторінок Першокниги

http://blog.i.ua/community/3200/757042/ – археологічні знахідки, виявлені у Пересопниці в 2011 році

http://blog.i.ua/user/3623723/746208/ – ще одне повідомлення про археологічну знахідку

http://rivne1.tv/Info/?id=13710 – і ще одне

http://www.ogo.ua/articles/toprint/2011-07-26/29460.html – і ще

http://www.ogo.ua/articles/view/2011-06-29/29096.html – репортаж про будівництво археологічно-культурного центру

http://www.youtube.com/watch?v=beRZLv0V95Q – репортаж телеканалу ТВі у програмі “Знак оклику”

Posted 19.05.2012 by llevchenko in Рівненщина

Tagged with

КОЗАЦЬКЕ СВЯТО 2011 у Берестечку   7 comments

Цьогоріч з 24 по 26 червня ми побували на заході, що цілком міг посперечатися з «Країною Мрій», «Гаморою» та «Бурштиновим шляхом». Мова про святкування 360-ої річниці битви під Берестечком.

Я навіть не сумнівалася, що треба сюди їхати, бо знала, що учасниками свята будуть історичні клуби з України, Чехії та Польщі, які відтворять епізод битви перед очима сотень глядачів. Крім того, хотілося ще раз побувати у цьому чудовому місці.

Перші два дні свята ми пропустили, бо ж робочі дні, та і їхати трохи далеко, а вирушили вранці 26 червня, у неділю.

Нафігатор пропонував кілька варіантів доїзду і ми чомусь обрали «економічний». Маршрут виявився далеко не економічним, бо десь на відрізку між Дубно і Демидівкою ми потрапили на таку жорстку бруківку, що у мене, здавалося, не те що пломби, а навіть зуби розхиталися. голова-кругом

Радіо включила мало не на максимум гучності, аби хоч якось заглушити гуркіт за вікном. До того ж у мене черговий раз проявилася авто-фобія (у моєму випадку це – “боязнь поломок машини у глушині на безлюдній трасі у вихідні”).

З горем пополам якось проїхали це лихо і вже на під’їзді у Пляшеву застали кордон даїшників, які порадили далі не їхати, бо там ніби-то важко знайти місце для паркування (на годиннику було вже 12 год. дня). Ми їх послухали і далеко не їхали, хоча могли б і не зупинятися, бо далі місця для машин було більш ніж достатньо. Через те, що повірили, нам довелося потім плентати десь 2 кілометри до місця події. злюка

Майже уся під’їзна дорога до монастиря була заставлена торгівельними наметами. Там можна було купити весь фестивальний асортимент – від надувних шариків і біжутерії до дерев’яних дрібниць і виробів з овечої шерсті. Особливою популярністю (як я відразу помітила) користувалися дерев’яні троянди – сама по собі клопітка праця майстра, але, нажаль, річ виняткового несмаку. Крім того (як і 99% товарів), – немаюча нічого спільно з козацькими традиціями і тематикою свята. Але менше з тим, – ці троянди носили всі кому не лінь, значить комусь воно таки треба.

Окрім «сувенірів» на святі можна було знайти і книги відповідного історичного та патріотичного напрямку.

Крім того можна було скуштувати різних рибних та м’ясних страв, солодощів і шашлику. Тут я знову трохи розчарувалася, бо сподівалася на щось більш «традиційне», таке як куліш, чи сало з цибулею чи вареники. Але видно, що у нас організація проведення таких заходів ще не дійшла до культури харчування і тому на козацькому святі був присутній, скажімо, такий делікатес, як солодка вата…

Але я знову починаю бурчати, і у когось може несправедливо виникнути враження, що мені усе не сподобалося. Та це не так. Найбільше я була вражена дійовими особами свята – козаками, жовнірами та мушкетерами. Вони були просто чудові! Ми досить довго блукали поміж їхніми наметами, споглядаючи, як вони проходжаються групами, спілкуються і сидять навколо вогнища. Це було так реалістично! Здавалося, ніби ми самі беремо участь у зйомках історичного кінофільму.

А які яскраві у них були костюми! Які обличчя! Погодьтеся, щоб зіграти історичного персонажа одного костюма мало. Для цього потрібен ще й певний типаж, а також відповідність характеру епохи. Але що я розказую? Ось фото

DSC_6001DSC_6011DSC_6035DSC_6047DSC_6062DSC_6067DSC_6080DSC_6058DSC_6033DSC_6036DSC_6039DSC_6054DSC_6069DSC_6070DSC_6077DSC_6081

Доки ми блукали поміж наметами на сцені навпроти монастиря тривав мітинг. Судячи з того, що я почула, мітинг був спрямований радикально проти діючої влади. Усі тези і гасла, які так завзято вигукували оратори, можна було звести до одного – “геть Януковича та регіони – бандити мають сидіти у тюрмах”… Дежавю.

У мене ненадовго вистачило терпіння слухати подібні речі, але не тому, що я палка прихильниця “правлячої” партії, а тому, що в черговий раз довелося спостерігати, як якась політична сила намагалася скористатися скупченням великої кількості людей, щоб проскандувати свої передвиборчі гасла і заробити яку-не-яку соту відсотка до свого рейтингу. Більше того, заклики зі сцени пов’язували сьогоднішню ситуацію у державі із подіями Хмельниччини, а натовпу говорили про те, що потрібно так само, як колись наші предки, встати з колін та вибороти свою волю…

Ще раз – не маю нічого проти волі України і палко вболіваю за майбутнє своєї Батьківщини, але слухати подібні речі, стоячи серед людей із пивом та шашликами у руках було щонайменше смішно.

Але я знову відхиляюся від теми.

Стяги, зброя та інше

DSC_5990DSC_5991DSC_6042DSC_6037DSC_5996DSC_5999

Учасники після короткої репетиції бою

DSC_6109DSC_6096DSC_6098DSC_6123DSC_6138

У перерві між репетицією і боєм (що був призначений на 16 год.) ми встигли перекусити і відвідати сам монастир.

Через шалену кількість людей у нас практично не було можливості зробити гарні світлини обох церков, не кажучи вже про внутрішнє подвір’я та експонати музею. Усюди було просто не пропхнутись. У підземному переході у мене навіть виникло відчуття, що я у метро в Києві. Масштаби приміщення, звичайно, не такі, але натовп був відповідний. Я навіть пожалкувала, що не взяла з собою фотоапарата, коли була тут минулого разу кілька місяців тому. Тоді у монастирі не було взагалі нікого, хіба що пару жіночок на вході до музею. Фотографуй – не хочу. Єдине, що порадувало, то це те, що під час Козацького свята в обох церквах майже все було відкрито для огляду (чого не було, коли я була тут вперше).

У зв’язку із чим раджу усім обов’язково тут побувати і не тільки під час Козацького свята.

Нарешті – сам бій.

DSC_6085DSC_6136DSC_6140DSC_6141DSC_6143

Знову ж таки, нам пощастило з розташуванням, бо ми стояли біля містка на іншому березі річки (вищому) якраз напроти поля бою.

А найбільше не пощастило тим, хто стояв біля сцени і прямо перед нею – вони могли бачити тільки тил війська союзників.

До речі, все було організовано дуже вдало – під час бою на сцені стояв один із козаків, що коментував для глядачів те, що відбувалося на полі. Без цього ми навряд чи щось би зрозуміли, навіть начитавшись історичних джерел про Берестецьку битву.

Якість наших фото – так собі, бо ж знімали здалеку, та і довелося вирізати VIP репортерів, що мали можливість упритул підійти до бійців.

DSC_6171DSC_6187DSC_6191DSC_6199DSC_6206DSC_6213DSC_6223DSC_6257DSC_6264DSC_6269DSC_6274DSC_6275DSC_6279DSC_6282

Наостанок – тематичні джерела для бажаючих ще раз (не зайвий!) перечитати історію:

http://histua.com/ukrainska-nacionalna-revolyuciya/nacionalna-vizvolna-borotba-ukrainciv-u-1649-1652/bitva-pid-berestechkom – історична довідка

http://dt.ua/articles/24973 – ще одна

http://www.exlibris.org.ua/chmielnicki/r05.html – ще одна (багато букв)

http://web.znu.edu.ua/euk/articles/2_42.htm – ще одна

http://libr.rv.ua/index.php?name=Pages&op=page&pid=58 – сайт Рівненської бібліотеки (тут ДУЖЕ великий список літератури по темі)

http://www.scribd.com/doc/16611889/- книга І. К. Свєшнікова

http://lib.rus.ec/b/283077/read – книга Юрія Тис-Крохмалюка “Бої Хмельницького”

http://www.mskifa.narod.ru/berestechko.html – гарна розповідь про місцину

http://rivne-cerkva.rv.ua/monastyri/monastyr-km.html – про монастир

http://georg-monastyr.rv.ua/istoriya-svyato-heorhijivskoho-cholovichoho-monastyrya/ – ще про монастир

http://picasaweb.google.com/apps.ukr/MuzejniSkarbiBerestechko# – скан книжки з експонатами музею “Козацькі могили”

http://narodna.pravda.com.ua/nation/4c0fda405ee4a/ – Козацьке свято 2010

 

Посилання на інші повідомлення про Козацьке свято 2011 у Берестечку

http://gazeta.ua/articles/life-photo/387981

http://www.ogo.ua/articles/view/2011-06-28/29090.html

http://www.4bloka.com/component/k2/item/1804-na-rivnenschini-rekonstruyuvali-bitvu-pid-berestechkom.html

http://sfera-tv.com.ua/index.php?m=news&d=view&nid=1230

http://ridna.ua/p/bytvu-pid-berestechkom-rekonstruyuvaly-na-rivnenschyni/

http://5.ua/newsline/184/0/78725/

http://cerkva.te.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=321&Itemid=20

http://berestechko.info/?p=555