Archive for the ‘Грузія’ Category

ГРУЗІЯ: Кахетія – Бодбійський монастир та Сігнаґі   2 comments

ГРУЗІЯ: організаційне

ГРУЗІЯ: перший день (вечірній Тбілісі)

ГРУЗІЯ: переїзд в Батумі

ГРУЗІЯ: Батумський ботанічний сад

ГРУЗІЯ: Батумі – місто, дельфінарій і танцюючі фонтани

ГРУЗІЯ: Батумі – п’яцца, переїзд в Тбілісі

Час іде, а я ще не закінчила звітувати про липневу Грузію. Вже і рік новий на дворі, а я заледве закінчила половину… соромиться Єдиний позитив у тому, що дивитися наші сонячні фото вдвічі приємніше, коли надворі рипить мороз і очі сліпить від снігу.

Шостого дня розпочалася відносно спокійна частина нашої грузинської вакації (у плані вранішнього підйому) посмішка, але найбільш насичена у плані цікавих вражень.

Ми прокинулися порівняно рано і відразу побігли на “дах” – подивитися на ранкове місто. Застали його таким

DSC_0707

DSC_0703

“мансарди” ближче посмішка

DSC_0699

Один грузин розповідав нам, що усі ці численні хаотичні надбудови з усіх можливих боків багатоквартирних будинків є свідченням “повної анархії” 90-х, коли подібні речі (як і багато чого іншого) ніким не контролювалися і тому народ робив із житлом що хотів, аби тільки розширити його межі. Зараз же таке практично неможливо.

Після ранкової фотосесії ми зійшли вниз і наступні 20 хвилин провели за сніданком на балконі ресторану.

Після повернення в номер спакували необхідні речі і перекусили шоколадним десертом. Доки чекали водія, я встигла зробити кілька заміток у своєму блокноті. Причому, робила їх не будь-де, а у конференц залі, двері у яку знайшлися прямо у нашому номері непонятка посмішка на 32

Десь в 9.30 приїхав водій – Зураб (а за сумісництвом – директор туристичної фірми, що займалася нами у цій поїздці).

Ми погрузилися в авто і помчали в Кахетію.

Компанію у цій поїздці нам склали дві туристки з Росії, а точніше – з Пермі (забігаючи наперед скажу, що протягом наступних трьох днів ми багато почули від них усілякої єресі про російсько-грузинські стосунки і навіть про ситуацію в Україні, а тому переконалися, що пропагандиська машина у наших сусідів працює з випередженням графіка).

За якихось хвилин 40-50 ми наблизилися до першої зупинки – Бодбійського монастиря. Перед одним із крутих поворотів Зураб призупинився на вершині гори, щоб ми сфотографували місто Сігнагі здалеку.

DSC_0712

зумом ми “під’їхали” ближче язичок

DSC_0715

Перш ніж скеруватися вниз до монастиря ми ще зняли шматочок Алазанської долини, яка (зі слів Зураба) годує і поїть усю Грузію посмішка

DSC_0716

Нам умовно “не”пощастило з погодою, адже розсіяне світло заважало розгледіти гори на іншому боці долини мда.....А вони там є, при чому ще й зі сніжком на вершинах. Види долини в різну пору року можна буде побачити, зайшовши за посиланнями, які я розміщу в кінці даного допису.

З цієї точки поміж горами ми з’їхали трохи вниз і опинилися на великій парковці поблизу входу на територію Бодбійського монастиря. У цьому місці нам дали близько години на блукання, фотографування і купівлю усього, що продається посмішка

Книжка, яку я купила тут же, пише, що давні літописи свідчать про те, що Бодбійський монастир був заснований одразу після смерті святої Ніно – жінки, якій грузини завдячують своєю вірою, адже саме св. Ніно принесла сюди православ’я.

Ніно була донькою римського полководця Завулона, що навернув у християнство кілька князівств галлів і сестри Єрусалимського Патріарха – Сосанни. Коли Ніно виповнилося 12 років сім’я оселилася в Єрусалимі. Усі свої статки, а в цій знатній родині їх було немало, вони роздали бідним.  Завулон усамітнився у пустелі Йордану, а його дружина зайнялася допомогою немічним. Ніно ж віддали на виховання до прислужниці Господнього Гробу.

У 14 років св. Ніно явилася Діва Марія і повідомила їй про її високе призначення – проповідувати віру в Іверії (Грузії). На знак свого благословення Діва Марія подарувала св. Ніно хрест із виноградної лози, яку Ніно обвила своїм волоссям.

Вона виконувала свою місію, зцілюючи важкохворих молитвами і проповідуючи християнство. Саме її трудами зцілилася від тяжкої хвороби цариця Нана, яка у подальшому звернулася до бога, так само як і її чоловік – цар Міріан. Далі, весь народ був охрещений в ріці Арагві у місті Мцхета – древній столиці Грузії.

Св. Ніно померла у селі Бодбе, тут же була і похована у 1 пол. ІV ст. Пізніше цар Міріан хотів належно вшанувати її пам’ять і перенести мощі святої у Мцхету, але 200 чоловік не змогли зрушити з місця її ложа. А відтак, – над могилою св. Ніно спорудили храм, що зберігся і до сьогодні.

DSC_0728

У середні віки Бодбійський храм став місцем коронування Кахетинських царів. А могилу св. Ніно настільки шанували, що навіть татаро-монголи, що зруйнували практично всю країну, не посміли осквернити святиню.

З 2 пол. XVII в Бодбе діяла духовна семінарія, а пізніше – чоловічий монастир з доволі чисельною братією.

У 60-х роках 19 ст. тут побудували 3-х поверхову дзвіницю.

DSC_0726

В кінці 19 ст. могилу св. Ніно відвідав Російський Імператор Олександр ІІ. За його указом тут відкрили жіночий монастир, першими жительками якого були монашки з різних обитель Росії. Також у Бодбе відкрилося училище для дівчаток з місцевих сімей. З часом училище стало випускати вчителів для початкових шкіл.

На початку 20 ст. сестер у монастирі було майже дві сотні.

У 1924 році Бодбійський монастир закрили більшовики. Розореним і спустошеним він залишався аж до 1991 року, коли почалося відродження святині.

DSC_0719

Наразі в монастирі перебувають близько 30 сестер. Це в основному молоді жінки, які працюють і піклуються про обитель під керівництвом настоятельки Феодори. Тут є велике підсобне господарство, іконописна і золотошвейна майстерні (їх вироби, до речі, можна купити тут же у сувенірному магазині). Сестри також видають книги на основі стародавніх рукописів.

DSC_0720

З давніх часів у дворі Бодбійського монастиря було джерело, що з’явилося за молитвою св. Ніно. У часи більшовицького режиму воно зникло, а через якийсь час знову з’явилося в одній з ущелин поблизу монастиря.

У 90-х роках тут спорудили купіль і невеличку церкву на честь батьків св. Ніно. Спуститися до джерела можна по сходах від монастиря, або автомобільною дорогою, що спускається до підніжжя гори.

Ми вирішили іти сходами (фотографувала знизу вже на зворотному шляху)

DSC_0724

Скажу відразу – у нашому випадку спускатися до джерела було МЕГА ПОГАНОЮ ідеєю.

А все тому, що Зураб сказав, що до джерела треба іти десь метрів 700-800 і ми подумали – хіба нам слабо по таких-то сходах?! ніфіга Тому бадьоро рушили вниз.

Але буквально за першим поворотом сходи закінчилися і ми опинилися на такий собі лісовій стежині, протоптаній поміж дерев. Усе б нічого, але стежина щоразу стрімкіше збігала вниз.

DSC_0722

По ній ми зійшли до підніжжя гори і якийсь час відхекувалися, стоячи в черзі витріщені очі до джерела. Потім набрали трохи води, попили і вмились одуванчик

Далі зібралися з силами і пішли назад до монастиря, передчуваючи, що підйомчик буде ще той. сплячий І не помились.

Підіймалися ми як на Голгофу.жаріща Виявилося, що 800 метрі ВНИЗ, то зовсім не ті ж 800 метрів СТРІМКО ВГОРУ, у спеку 280 і по стежці, що подекуди переходить в болітце, а подекуди – в дерев’яні східці…

DSC_0723

Не уявляю, що було б, якби стежина НЕ ховалася під буйним листям дерев… о боже! Ми б там мабуть ще й спеклися добряче.

Вже практично біля монастиря нам зустрілася група грузинських туристів, які подивившись на нас, передумали спускатись. ржу-немагу Такі з нас спортсмени-олімпійці… Старієм. посмішка на 32

Після підйому трохи відхекалися і пішли шукати Зураба. Знайшли його в монастирському гинделику посмішка Далі загрузилися в машину (яка за годину-другу під сонцем перетворилася на розпечену сковорідку) і поїхали в Сігнагі.

Приїхавши в місто, першим ділом попрямували у винний дім “Сльози фазана”.

Вуличка перед входом у виноробню (бамбарбія посмішка на 32)

DSC_0730

DSC_0746

Перед дегустацією вин нам запропонували невеличку екскурсію кімнатами ДУЖЕ старої, неодноразово відновленої будівлі, у якій вже кожна цеглина і деревина пахне вином.

DSC_0733

DSC_0736

DSC_0741

DSC_0742

DSC_0740

Пляшечки ближче

DSC_0739

Після екскурсії нас чекала дегустація вин – момент не тільки приємний, а ще й пізнавальний, адже смакуючи чудове вино, можна і розслабитися і дізнатися багато цікавого.

Дегустували ми порядка 6-ти вин. Розпочали із білого і поступово дійшли аж до чачі посмішка яку також виробляє дане підприємство. Кожен сорт вина заїдали сухариками, вмоченими в олію (щоб “перебити” смак). Усі смаки намагалися сумлінно запам’ятати, аби потім придбати саме те вино, що найбільше сподобалося.

Після дегустації ми купили кілька пляшок (скільки могли взяти до багажу). І оскільки більшість із них до цього часу вже випито, тому я не можу не порадити тим, хто побуває у цьому винному домі, придбати ЯКОМОГА БІЛЬШЕ продукції. Якість цих напоїв – просто нема слів! Це надзвичайно хороші вина. До того ж, ціна у виноробні набагато нижча ніж у супер-маркетах (при умові, що ви зможете знайти продукцію “Сльози фазана” там).

Окремо відзначу їхню чачу. Я зовсім не любитель горілки і тих напоїв, які не смакують, а тільки печуть горло посмішка, але чача цієї торгової марки може змінити будь-чиї переконання. Перед вильотом додому ми купили ще кілька пляшок інших торгових марок, але жодна з них ні в кого не набрала стільки балів, скільки чача “Сльози фазана”. Так що, вельми рекомендую. показує супер! двома руками

Сайт винного дому – http://www.pheasantstears.com/

Після відвідання виноробні нам дали якийсь час для прогулянки містом. Сонце вже більше-менш “заспокоїлося”, тому ми не могли не порадіти можливості поблукати вуличками Сігнагі.

ЦІЛОДОБОВИЙ будинок реєстрації шлюбів. Сюди спеціально приїжджають багато іноземців оформляти шлюб і гуляти весілля (навіть спеціальний “тур” є)

DSC_0747

місто

DSC_0748

DSC_0750

DSC_0751

DSC_0755

Поступово ми видерлися на узвишшя, з якого відкрився казковий краєвид

DSC_0764

DSC_0768

DSC_0775

Фортечні мури

DSC_0773

DSC_0789

DSC_0760

Наш день у цій місцині закінчився обідом у ресторані із видом на мальовничу Алазанську долину.

Стіл ДО подачі основних страв

DSC_0792

Обід плавно перетворився у вечерю і додому ми повернулися дуже пізно.

Здоров’я на походеньки по Тбілісі вже не було.

 

Корисні посилання щодо нашого маршруту цього дня:

чудові ТУМАННІ фото Бодбе і Сігнагі

ТУМАННІ фото Сігнагі

ФОТОЗВІТ з поїздки в Бодбе

ФОТОЗВІТ з поїздки в Бодбе і Сігнагі – видно ЗАСНІЖЕНІ ВЕРШИНИ!

ФОТОЗВІТ з поїздки в Бодбе і Сігнагі

ФОТОЗВІТ з поїздки в Бодбе і Сігнагі – гарні ретушовані фото

ФОТОЗВІТ з поїздки в Бодбе і Сігнаґі

ФОТОЗВІТ з поїздки в Бодбе і Сігнагі – БАГАТО фото

ФОТОЗВІТ з поїздки в Сігнагі №1

ФОТОЗВІТ з поїздки в Сігнагі №2

ФОТОЗВІТ з поїздки в Сігнаґі №3

ФОТОЗВІТ з поїздки в Сігнаґі №4 + місцевий музей

ФОТОЗВІТ з поїздки в Сігнаґі + дегустація у Pheasant’s tears

ФОТОЗВІТ з поїздки в Сігнаґі і не тільки

МЕГА яскраві фото Сігнагі, частина 1

МЕГА яскраві ФОТО Сігнагі, частина 2

гарні ЗИМОВІ фото Сігнагі

розповідь про Сігнаґі + фото міста

Advertisements

ГРУЗІЯ: Батумі–п’яцца, переїзд в Тбілісі   2 comments

Грузія: організаційне

Грузія: перший день (вечірній Тбілісі)

Грузія: переїзд в Батумі

Грузія: Батумський ботанічний сад

Грузія: Батумі – місто, дельфінарій і танцюючі фонтани

Ми прокинулися і побачили, що дощик, який накрапав ще вчора ввечері, так і не закінчився. Більше того, стало досить прохолодно, зовсім не по-літньому. Тому після сніданку ми ще якийсь час дивилися телевізор, але врешті вирішили таки вийти на прогулянку, бо ж негоже провести останній день в Батумі, сидячи в номері готелю.

У якості мети прогулянки обрали площу Piazza. Цьому було 2 причини – по перше, у всі дні в Батумі ми до неї чомусь не доходили, крутить очима а по-друге – вона дуже гарна і цілком заслуговує на увагу навіть у дощовий день.

До площі Piazza ми рушили по вулиці Chavchavadze поблизу Воріт у Чорне море.

DSC_0672

Але через якийсь час ми були змушені звернути з неї, бо просто задихалися від вихлопних газів – цією вулицею катаються усі вантажівки і практично весь громадський транспорт (принаймні, мені так здалося). А відтак, повітря там, як прима без фільтра (не палю, але впевнена, що так і є).

До того ж на цій вулиці багато будівельних майданчиків і потрібно постійно сходити з тротуара і йти прямо по проїжджій частині, оминаючи паркани і купи будматеріалів.

DSC_0675

На цій же вулиці ми помітили кілька невеликих промислових об’єктів і 3 готелі, класу 1-2*. Не знаю, які там ціни, але думаю, що воно того не варте… Раджу перед замовленням готелю в Батумі ретельно вивчити карту міста, щоб бува не оселитися акурат над дорогою із жвавим рухом, або в номері з вікнами на якісь заводські труби.

Далі, петляючи по вузьких і тихих вуличках, дійшли до площі Piazza

DSC_0677

DSC_0676

Оздоба стелі ближче

DSC_0678

Площа Piazza дуже схожа на площі, що є у багатьох італійських містах і містечках. Я хоч і не була в Італії, але впевнена, що архітекторам проекту в Батумі вдалося передати камерну атмосферу італійського СТАРОГО міста, де кожна дрібничка дихає історією і проситься в об’єктив. дурненька посмішка Звичайно, у випадку Батумі усі ці ковані завитки, гіпсові фігурки на фонтанах і древня бруківка є не більш, як декорацією “під Стару Європу”. Але ж гарно… посмішка

DSC_0682

DSC_0680

Вид на площу з балкона

DSC_0687

DSC_0685

Фігури годинника ближче

DSC_0683

Після площі ми попрямували у напрямку набережної.

Поблизу театру я зайшла в сувенірний магазин, щоб придбати деякі речі для рідних. Купила глиняну карту Грузії, деякі срібні дрібнички і магніти. Тут же побачила дуже гарні декоративні пляшки для вина, але ми не наважилися їх купити, бо злякалися, що вони можуть побитися при транспортуванні, або взагалі “випаруватися” з багажу.

Далі ми пішли до сквера з Шевченком і Лесею Українкою (поблизу місцевого ЗАГСу), де продають найбільші порції морозива. посмішка Кульки тут не “кульки”, а справжнісінькі КУЛІ.

Трохи поївши і перепочивши, ми почимчикували по набережній до готелю. Вже на “нашому” пляжі повернули до самого моря, щоб назбирати гладеньких і пласких камінців – я бачила такі у сувенірних магазинах.

Їх розписують, клеять зі зворотного боку магніт і продають у виглядів сувенірів з Батумі. чухає потилицюЯ подумала, що цілком можу зробити таке і сама. Дурість, звичайно, – везти з іншої країни каміння, але то ж – КАМІННЯ З БАТУМІ!!! посмішка на 32 

Ну, і якщо вже зайшла мова про ці камінці, то ось вони (багато їх у “сирому” вигляді я роздала таким же схибленим, як сама)

DSC_1521

Після повернення додому ми трошки перекусили і почали збирати речі. Близько 17 год. приїхав Тамаз і ми попрямували на залізничний вокзал.

Дорогою почули останню політінформацію. посмішка 

Дізналися, наприклад, що буквально напередодні міністр внутрішніх справ Грузії став прем’єр міністром і дуже багато всього обіцяв громадянам у своїй першій промові. Одна із його ініціатив полягає у запровадженні “соціальних ваучерів” на їжу і ліки на суму 1000 ларі (порядка 5000 грн.). Ваучери даватимуть кожному (малозабезпеченому?) громадянину  на 3-4 роки.

Ну, що сказати – круто… Враховуючи досить високий рівень безробіття в країні і кількість жебраків на вулицях, це дуже сильна програма.

Також Тамаз нам розказав, що в Батумі створили спеціальну комісію для контролю цін під час курортного сезону. Комісія контролюватиме ціни на усі послуги, що надаються туристам. А тих, хто буде їх необґрунтовано підвищувати, чекають високі штрафи і навіть скасування ліцензії.

А ще ми почули про цікавий спосіб стимулювання легального бізнесу. Він полягає у такій-собі загальнодержавній лотереї, в якій беруть участь чеки з УСІХ касових апаратів усіх магазинів. Щоб взяти участь у лотереї, достатньо купити щось в магазині і взяти чек. Далі потрібно надіслати (безкоштовне) смс повідомлення на мобільний номер (само-собою, – грузинського оператора) і вказати код чека і код касового апарата. Після цього надійде смс-відповідь про виграш (або побажання удачі наступного разу).

У випадку виграшу достатньо прийти в один із 2-х банків, що обслуговують “лотерею” і показати телефон з відповідним смс-повідомленням (всебічних аналізів, при цьому здавати не обов’язково).

Тамаз сказав, що по телебаченню регулярно подають інформацію про виграші і він сам бачив якось передачу про дядька, що виграв 10 000 ларі (50 000 грн.), купивши в супермаркеті коробку цигарок… І як вам така ініціатива?

Ми приїхали на залізничний вокзал десь за 40 хвилин до відправки електрички на Тбілісі. Виходити на перон було ще рано, тому в машині я виволікла усі наші чеки (завжди зберігаю їх для наступних поколінь)) і Тамазу довелося десь хвилин 10 набивати смс-ки зі свого телефона. посмішка

Ми нічого не виграли, хоч чеків було ДУЖЕ багато. Але здорово потішились. Після цього у Тбілісі приміром, ми вже не дивувались, коли бачили людей з чеками, які клацали кнопками мобільного. посмішка на 32

Врешті приїхала електричка і нам довелося попрощатися з Батумі до наступної зустрічі.

Цього разу той же відрізок шляху виявився важчим, ніж кілька днів тому. В основному через те, що швидко стемніло і ми вже не могли спостерігати чудових краєвидів. До того ж, десь посеред дороги перед одним із тунелів у нашому (останньому) вагоні пропало світло, а з даху посипалися іскри. Електричка зупинилися. Мало не хором почали плакати діти, а бабусі взялися хреститись… Обстановочка була ще та. Нам же це все було тільки в радість посмішка бо ми вже починали боротися зі сном, а тут такий адреналін…

З горем-пополам щось полагодили і ми поїхали далі, відчутно намагаючись наздогнати втрачений час (потім освітлення вимикалося ще кілька разів, але після 3-го разу всі звикли). посмішка

Електричка прибула в Тбілісі близько 23 год. Ми вийшли на перон і… нікого не побачили. Тому рушили до будівлі вокзалу.

Вже на виході з нього нас наздогнав наш тбіліський водій і ми поїхали до готелю.

Цього разу нас розмістили в готелі Villa Vera, що розташований на самому підніжжі гори з телевізійною вежею (у перших дописах про Грузію я викладала її фото).

Підіймаючись сходами у свій номер, ми дуже сподівались, що наші вікна виходять на місто, але не пощастило… (тепер ми вже знаємо, що “наймальовничіші” номери у цьому готелі – 6 і 7 на третьому поверсі і 11, 12 – на четвертому).

Тим не менше, Олег здогадався піднятися поверхом вище, де знайшовся вихід на балкон. А вже звідти ми побачили Тбілісі

DSC_0692

Зробивши кілька вдалих і невдалих фото, ми побажали столиці Грузії спокійної ночі.