БАКОТА /Кам’янець-Подільський р-н, Хмельницька обл./   Leave a comment

Так сталося, що практично в розпал купального сезону smile я надибала фото з одного гарного місця на Хмельниччині, де ми побували 6 років тому. При чому, зовсім випадково.

Мова про вже неіснуюче село Бакота, яке було затоплене при будівництві Новодністровської ГЕС у 1981 році.

panorama 1

Метою поїздки було тільки “покупатися в Дністрі”, але в результаті ми отримали все відразу – і купання, і враження і екстрим.

Але про все по-порядку.

IMG_5567

 

Я не копіюватиму тут історичних довідок і не переповідатиму прочитане де-інде.

Дам лише кілька корисних посилань по темі – їх буде більш, ніж достатньо для розуміння, що воно таке ця Бакота і якою вона була колись smile:

http://www.castles.com.ua/bakota.html – не вельми хвалебна, але вельми цікава стаття про місцину

http://www.5travel.net/blog/ukraine/170.html – МЕГА інформативний і детальний звіт про подорож

http://grand-ukraine.com.ua/reports/view/30 – ще один непоганий звітик + відносно свіжий

http://www.dovidka.org/travel/27044/ – звіт із ВЕЛИЧЕЗНОЮ кількістю фото

http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/xramypod/2801bakota.html – цікавенна стаття про печерний монастир

http://tim-taller15.livejournal.com/161218.html – дуже чудовий звіт ЗІ СТАРИМИ СВІТЛИНАМИ СЕЛА!

http://ukrainaincognita.com/khramy-ta-monastyri/kytaigorod-subych-bakota – ще одна цікава стаття з мого улюбленого сайту

http://olga-fink.livejournal.com/794226.html – звіт про візит з гарними світлинами

http://www.tovtry.km.ua/ua/history/kp/bakota/bakota.html – ще одна історична стаття

 

Нажаль, я не можу похвалитися такими ж якісними і ВМІЛИМИ фотографіями, які можна побачити за посиланнями вище – у нас тоді був ще старий задрипаний фотік, та і їхалося у Бакоту не для фотосесій, а для купання. посмішка на 32 

Але у мене є унікальні спогади, які цілком компенсовують скупий фото-архів.

IMG_5572

Ми приїхали на місце події власним авто “традиційним” шляхом із Кам’янця-Подільського через село Устя. Трохи поблукали по верхньому оглядовому майданчику, а тоді вирішили спуститися вниз.

З метою “незаважання іншим” залишили машину трохи нижче “парковки” прямо на схилі гори (забігаючи наперед скажу, що це була, не дуже добра ідея). мда.....[3]

Але, гнані бажанням якомога швидше сховатися від сонця (і бебехнути бомбочками в Дністер), ми відразу скерувалися на стежину вниз до річки. Іти довелося, як на мене, дуже довго.  Пам’ятаю, що ми навіть призабули, куди взагалі ідемо і навіщо посмішка на 32 

Але врешті-решт дійшли до монастиря

IMG_5575

Після маленької фотосесії і теревенів з місцевим дядьком (сторожем?) ми попрямували далі вниз.

Дорогою до Дністра ще повикаблучувалися на якійсь деревині /я тільки зараз помітила, що у мене були різні капці… хм... тепер треба їхати ще раз – перефотографуватись по-людськи посмішка на 32/

IMG_5580

А далі був Дністер, на дорогу до якого (судячи з таймера у фотоапараті) ми потратили загалом близько години… витріщені очі

IMG_5606

Ми отаборилися на такому собі пляжику недалеко від дитячого табору, а точніше – їхньої польової (чи річкової) кухні.

Розвели невеличке багаття для сосисок і сала (нащо я згадую це о 12 годині ночі? непонятка) і тоді вже – гайда бомбочками. посмішка на 32

Щоправда, вже зовсім аж бомбочками не вийшло, бо пляжик виявився піщаним. Та ще й не з гальки, а з якихось таких маленьких і ГОСТРЕНЬКИХ камінців, що до води ми ішли тією ж ходою, якою ідуть по розпеченому вугіллю. А у воді потім стояли, як ті чаплі… злюка Словом, пластикове взуття на Бакоту обов’язкове.

IMG_5604

Із того, що ще запам’яталось, був якийсь очерет, чи ряска, яка росла великими полянами у воді біля берега. Іти чи пливти через неї було … бр… неприємно. Але то таке. хм...

IMG_5611

Усе найцікавіше почалося, коли я вирішила катнутися катамараном до скелі, з якої ми робили перше панорамне фото.

Ми з сестрою вирулили від пляжу і скерувалися у потрібному напрямку, де я сподівалася клацнути скелю зі сторони річки (таких світлин в мережі не зустрічала). Але я встигла зробити тільки пару кепських фото здалеку, доки небо повністю не заступили хмари.

IMG_5618

Ми вже пливли уявною широкою дугою від пляжу до скелі і все ще продовжували завзято крутити педалі, коли здійнявся сильний вітер і почав накрапати дощ.

За якусь хвилину-дві дощ перетворився у зливу, в вітер здійнявся такий, що нам довелося зупинитися і вчепитися руками в сидіння, щоб якось втримати рівновагу.

Незважаючи на те, що вітер дув нам У СПИНУ, ми вирішили повертатись, бо катамараном товкло до води так, що ми мало не вилітали з сидінь. Коли пішли на розворот (за наших обставин все виглядало так, ніби керуємо авіаносцем) і повернулися боком до вітру, нас почало скажено гойдати, а дощ пішов суцільною стіною і я вже було подумала, що пізно боятися впасти у воду – фотоапарат і так уже вдоску намок… мда.....

Коли таки розвернулися і пішли проти хвиль, моя сестра почала верещати, що ми тут помремо о боже! (вона завжди ТРОХИ перебільшує smile), а мені чомусь подумалося, що катамаран НЕ потоне, навіть, якщо ми перекинемося (досі не впевнена так це, чи – ні, і слава богу mysli). Тому головне – триматися за нього і все буде ОК. язичок Словом, добиралися до берега облизуючи дощ і цокочучи зубами. Сестра – з вереском, що ми потонемо тут і нащо мені була та чортова скеля. А я – із дурнуватою либою, яка символізує “ну і фіг з ним”. happy

Коли вже підпливли до пляжу, то побачили, що Олег евакуював наш табір з речами в сусідню палатку. Сам же він намотував круги по берегу, спостерігаючи за нашими маневрами і не маючи можливості якось допомогти.

Витягуючи на берег катамаран під шаленим дощем і вітром, я вислухала ще одну лекцію про мою жагу до яскравих відчуттів і унікальних фото. punish

Далі ми десь годину, а то і півтори, сиділи у великій палатці їдальні дитячого табору. Всі діти були десь в іншому місці, тому ми могли там хоч ночувати.

Але за якийсь час ми вирішили, що хоч дощ і не припинився – треба іти вгору до машини і вшиватися звідси.

Ми спакували свій багаж якомога компактніше і вирушили до стежини вгору. Дощ уже не був таким сильним, але парасольки нам би не завадили. Щоправда, коли стежина петляла між деревами – могло здатися, що дощу взагалі немає. Та і ми все ще були мокрі, то ж краплиною більше, краплиною менше…

Коли нарешті піднялися вгору до місця, де залишили автомобіль, застали там картину, від якої втратили мову.

З машиною було все ОК. Вона стояла там, де ми її залишили. Але недалеко від машини розпочиналася ґрунтова дорога, якою ми приїхали сюди і мали повертатись додому. І якраз з нею були проблеми.

Ми побачили два повністю напакованих дітьми буси, один з яких (більший) тягнув іншого на буксирі дорогою вверх. Власне не тягнув, а намагався тягнути, бо обидва буси грузли до половини коліс в багнюці, а заднім бусом кидало у всі боки так, що він рівномірно розмащував те багно по всьому схилу гори…

Ми дивилися на це все виряченими очима і диву давалися, як вожатим спало на думку посадити в буси дітей! А не повести їх, скажімо, трохи вище по схилу ПІШКИ?! Щоправда, дітям все це було явно по приколу, бо вони так і поприлипали до всіх вікон…

Врешті-решт, у когось здали нерви і буси розчепили (все одно толку не було ніякого) і вони один за одним поїхали вгору. Але “поїхали” це – не зовсім те слово… Вони обидва страшенно ревли, буксували і робили на дорозі вісімки і зигзаги. Кілька разів мені здавалося, що більший бус точно покотиться вниз, аж надто ним крутило. голова-кругом Але все, слава богу, обійшлося.

Коли буси від’їхали на достатню відстань, почали вирулювати і ми. Проте, ми з сестрою не сіли в машину. Вирішили не перевантажувати. посмішка на 32 А якщо серйозно, то цього разу вже навіть у мене почали здавати нерви, і я боялася, що буду верещати і заважати Олегу. У нас таке вже бувало. smile

Коротше, ми ішли з-заду і спостерігали за тим, як Олег намагався дати раду машині у тих щойно виритих траншеях.

То була суцільна ЖЕСТЬ! pulimetБули моменти, що я просто боялась на це дивитись…

Коли зустрілися вже вгорі, машина була в болоті аж по дах, а ми з сестрою були у грязьових масках мало не по пояс. wtf2

Додому (у Кам’янець) їхали просто офігіваючи від цього дня.

Зате є тепер що згадати. посмішка на 32

Advertisements

Posted 25.06.2015 by llevchenko in Хмельниччина

Tagged with

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: