КАРПАТСЬКА ВІДПУСТКА: Озеро “Морське око” і водоспад у селі Липовець /Хустський р-н, Закарпаття/   Leave a comment

Наш перший повний день в околицях Хуста був спланований як велосипедний – у розкладі поїздок я забронювала його для подорожі до села Липовець. А точніше – до озера “Морське око”.

Планування маршруту почалося з інформації, яку я зустріла тут – http://uzhgorod.in/ua/novini/2013/oktyabr/v_karpatah_zalishilosya_lishe_odne_vulkanichne_ozero_foto

тут – http://karpatnews.in.ua/news/na-zakarpatti-ye-selo-tysiachi-strumochkiv-foto.htm

і тут – http://khust-turizm.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=78&Itemid=5062

Зізнаюся, що більше надій щодо цікавих вражень я покладала на ДОЇЗД, а не на мету поїздки, і черговий раз ця установка виявилася дуже правильною. посмішка

Вирушили ми одразу після сніданку і покотили велосипеди у напрямку села Іза. Практично на початку Ізи навігатор скерував нас ліворуч. Ми проїхали мостом через річку Ріка і почали поступово підійматися вгору.

Перші кілька кілометрів підйому здалися зовсім не складними, і я вже було подумала, що так буде аж до пункту призначення. Проте, після невеликого, але стрімкого спуску (який, як не дивно, з’явився на нашому шляху) ми прибули в село Залом. Після Залома почалася ТАКА дорога переляканий що нам не залишилося нічого іншого, як зійти з велосипедів і вже далі самим пхати їх у гору. Все це відбувалося під дуже легеньким, практично не помітним (поки що!) дощиком і на кам’яній дорозі, яка ніби випробовувала нас кожним черговим заворотом вгору.

DSC_3630

Проте, ми марширували дуже бадьоро, з цікавістю озираючись навкруги, і з трохи дурненькими посмішками на обличчях від того, що в кожному обійсті будимо по 2-3 собаки і створюємо таку собі атракцію для місцевих. посмішка

DSC_3695

Через якийсь час ми помітили, що дорога починає поступово сходити вниз. Ми звірилися з навігатором і виявили, що знаходимося уже практично в Липовці і головне – все ще на логічно правильному шляху до озера. Шкода тільки, що на велосипеди все ще було не сісти. сумний2

DSC_3636

Ми ще якийсь час спускалися вниз, а тоді – несподівано вийшли на асфльтівку. На радощах скочили на велики і погнали за навігатором вверх.

DSC_3640

За якийсь час довелося знову йти пішки, бо асфальтована дорога почала немилосердно підійматися угору. Їхати стало дуже важко.

На щастя, ліворуч ми помітили вказівничок

DSC_3646

Пішли пішки у вказаному напрямку і за якийсь час зустріли ще один, уже праворуч

DSC_3647

Цей вказівник нас трохи заплутав, бо ми пішли точнісінько так як він показував, а треба було обирати КРАЙНЮ ПРАВУ дорогу із 3-х можливих. посмішка Дякуючи добрим людям, ми вчасно повернули назад, а то б мабуть ще півдня блукала околицями. посмішка на 32

Останні 100-150 метрів до озера ішли за навігатором (попередньо відмітили на ньому потрібні координати). Далі дорога закінчилася і перетворилася на стежинку, якою ми вийшли на луг

DSC_3658

а за ним побачили і озеро (фото з пагорба неподалік)

DSC_3662

Поблизу однієї з бесідок (їх тут є кілька) влаштовано знак із “характеристиками” озера.

DSC_3665

Особливий інтерес у нас викликали дані про глибину – 45 метрів… Важко уявити собі, що така …гм… водойма може бути настільки глибока. Судячи з даних вказівника, на середині озера повинна бути мало не маріанська западина! витріщені очі

DSC_3673

Ми трохи перепочили біля озера, поїли. Перечекали легкий дощ, який ніби і не заважав, але якби ми продовжили шлях, то не дав би нам сповна насолодитися природою навколо.

Далі ми вирушили у напрямку водоспаду, дорогою відволікаючись на фотографування

DSC_3642

DSC_3645

DSC_3675

DSC_3697

DSC_3650

До водоспаду пішла я одна – Олег уже перенаситився враженнями посмішка на 32 і залишився з великами на пагорбі над водоспадом. Але воно і добре, що не треба було волікти велосипеди по такій стежині

DSC_3694

Дорогу довелося розпитувати у місцевих, бо водоспад знаходиться поміж кількох садків в низині серед хащів. Побачити чи почути його здалеку невдалося б.

Нажаль, спустившись вниз, водоспаду я НЕ побачила. Він настільки пересох після літа, що мені залишилося задовольнитися тільки видом каміння. Правду кажучи, я навіть не розгледіла, де власне водамда.....

DSC_3685

DSC_3687

У будь-якому разі, незважаючи на НЕзахват від побаченого, можу поставити собі галочку чи зарубочку про те, що я тут була посмішка на 32

Після водоспаду ми вирушили тією ж дорогою пішки до асфальтівки.

Дорогою зробили ще кілька світлин, якраз коли визирнуло сонце.

DSC_3692

DSC_3702

Дійшовши до асфальтівки, ми осідлали велосипеди і без перебільшення полетіли вниз у напрямку Липчі. Спуск був неймовірний!  Дорога там дуже чудова для таких вражень – асфальт з більш ніж “терпимою” кількістю вибоїн. Є де розігнатись. Датчики показали найбільшу швидкість – 52,5 км/год. витріщені очі Дали жару. посмішка

На під’їзді до Липчі ми призупинилися, щоб клацнути цей краєвид

DSC_3703

Після цього попрямували до оленячої ферми. Про неї – ДАЛІ

 

ОЗЕРО

 

ВОДОСПАД

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: