Озеро ТЕРЕБІЖІ /Славутський р-н, Хмельницька обл./   5 comments

DSC_9874

У неділю, 22 квітня, ми вирішили прогулятися лісом на велосипедах. Їхати просто так заради їхання smile  не хотілося, тому у якості мети ми обрали озеро Теребіжі, яке розташоване за якихось 10 км від Славути.

Погода видалася вельми примхлива – світило сонце, але небом пробігали загрозливі сірі хмари. Та все ж ми вирішили їхати, тим більше, що дощ прогнозували аж на п’яту годину дня посмішка на 32  

Ліс зустрів нас тишею, мокрою піщаною дорогою, присипаною торішнім листям, і квітами…

DSC_9849

DSC_9847

DSC_9848

Цього разу ми не брали з собою жодних карт, чи навігаторів – вирішили на свій страх і ризик керуватися тільки вбудованими компасами. Тим більше, що Google.maps показав нам доволі широку просіку, якою можна було без блукань під’їхати до озера.

Після кількох кілометрів лісом ми виїхали на роздоріжжя і побачили прямо по курсу таке “шоссе” (як виявилося потім, ця дорога веде прямісінько до озера)

DSC_9852

Але ми не поїхали цим шляхом, тим більше, що десь за кілька метрів від його початку видніли глибоченькі рівчаки з водою та досить пристойні калюжі. Я була хоч і на гірському велосипеді, але випробовувати його міць якось не хотілося…

Врешті ми повернули ліворуч (бо з цього боку дорога видавалася більш заїждженою) і поїхали по величезному березовому гаю. Проїхавши гай, побачили неподалік дуже доречний вказівник

DSC_9856

Праворуч від вказівника видніли якісь мочари

DSC_9857

Я спочатку було подумала, що це і є озеро, але Олег сказав, що по логіці воно має знаходитися ПОЗАДУ вказівника, і не помилився.

Ми трохи пройшлися, ведучи за собою велосипеди і нарешті побачили озеро Теребіжі

DSC_9861

Я хоч і не сподівалася побачити щось на зразок Синевиру, але і не думала, що озеро аж настільки пересохло. Це вже стала така собі невеличка калюжка поміж очерету. Шкода, звичайно, але це природній процес – була ямка, – і стало озеро; було озеро, і стане – болото. А болото потім перетвориться у ще щось. Обговорюючи усі ці глобальні природні катаклізми, ми влаштувалися на березі озера на невеличкий перекус.

Видання “Мале Полісся” – проектований національний природний парк України каже нам таке:

Гідрологічний заказник загальнодержавного значення ТЕРЕБІЖІ розташований у 8, 13, 14, 21, 27, 31, 33 і 34 виділах 64 кварталу урочища Теребіжі Голицького лісництва. Охоронний режим тут встановлено з 1995 року. Заказник займає площу 30,3 га.

Комплекс складається із 4 озер, які перебувають на різних стадіях заростання, підвищених грив між ними та прилеглих соснових лісів. Територія урочища – це колишня долина стоку льодовикових вод.

DSC_9863

Своєрідності ландшафту надають озера, на трьох із яких вже утворились болота різних типів і сформувався рослинний покрив, який характеризується унікальними флористичними особливостями. Тут представлена лісова, болотна, прибережно-водна, фрагментарно лучна рослинність. Тут зростають види з переліку рослин, які потребують охорони у Хмельницькій області – образки болотні, пухівка піхвова, комахоїдна рослина – росичка круглолиста.

На краях першого озера, яке є найменш зарослим, зростають ценози евтрофних боліт. Вони представлені угрупованнями очерету, рогозу вузьколистого, осоки омської. Найбільше наукову цінність заказника становлять виявлені в цих екотопах фрагменти ценозів дуже рідкісного виду – осоки богемської (Червона книга України). Це єдине існуюче місцезростання цього виду не тільки у Хмельницькій області, але й на рівнинній частині України. Для Малого Полісся цей вид раніше взагалі не вказувався.

DSC_9877

Раритетну ценотичну складову невеликих ділянок водних плес складають угруповання латаття сніжно-білого (Зелена книгу України), фрагменти угруповань, утворених ситником бульбистим (Червона книга України), їжачої голівки малої і пухирника малого, які охороняються у Хмельницькій області.

Лісова рослинність, яка розміщується на пагорбових підвищених ділянках навколо озер, представлена в основному, сосновими лісами, угруповання яких розміщуються в залежності від рельєфу. Найбільші площі займають соснові ліси зеленомохові, де зростають три види зеленоплаунових, занесені до Червоної книги України – дифазіаструм сплюснутий, баранець звичайний та плаун колючий.

Заказник Теребіжі має важливе наукове значення, як збережена унікальна екосистема.

DSC_9865

Після цієї фотографії я трохи розізлилася, бо весь час намагалася зловити момент, коли сонце вийде з-за хмари. Тільки побачу, що хмара велика, то – давай перелаштовувати камеру на похмуру погоду. Ще не встигну зробити фото, як – сонце вигляне знову. Я бігом перелаштовувати на сонячну, аж тут знову – хмара злюка Здається, – купи собі мильницю та й клацай нею. А нє, нам треба зеркалку… smile

Врешті (аби підняти собі настрій) я вирішила… вилізти на якусь сосну на березі, щоб сфотографувати якомога більше території озера (чи то болота), бо з берега було мало що видно за тими очеретами. Довелося відійти на іншу сторону Теребіжів, бо Олег сказав, що дивитися на це не хоче палець біля виска  велика либа

Таким чином, незважаючи на свій поважний вік ага я видерлася на якусь деревину (листяну, а не хвойну) і сумлінно просидівши там десь хвилин 15, змогла зняти тільки таке (сонця, йпрст, так і не дочекалась).

DSC_9868

Злізти вниз мене примусило не тільки небажання далі маневрувати між гіляччям, а і грім, який ні з того ні з сього так бабахнув, що аж птахи в небо поздіймались. Довелося бігом згортати посиденьки і втікати ближче до дому.

Доки Олег перепаковував сумки я встигла-таки зловити сонце і зробити ще кілька фото.

DSC_9878

DSC_9879

DSC_9880

DSC_9882

Після цього ми швидко покотилися назад до просіки, якою приїхали. Дорогою поглядали на захід, з боку якого на небі висіло якесь сіре жахіття, – боялися, що не попадемо додому до грози. У принципі встигли, бо дощ вперіщив вже як ми були біля під’їзду. Пощастило.

Наостанок карта (нарешті я вигадала спосіб обманути наш сервіс і викласти посилання на карту НЕ bing).

image

Advertisements

5 responses to “Озеро ТЕРЕБІЖІ /Славутський р-н, Хмельницька обл./

Subscribe to comments with RSS.

  1. ну Лесечко, але ж все одно гарно – сумнуваті трохи ці неяскраві кольори, торішня травичка, і голубувате повітря – саме повітря, а не небо.
    заболочування так – це не найкраще видовище, але я завжди думаю: от після сніжної зими і швидкого розтавання снігу калюжі тут, мабуть, таки більші:)))) це цьогоріч усе повільно йшло в землю. давайте так думати.

    • У мене була така ідея – трохи “попідтягувати” фото в плані кольорів, освітлення і т.д. Але взялася це робити і побачила, що виходить ЗОВСІМ не схоже на те, що ми бачили очима. Може з мене просто фотошопер ніякий, але виходило аж геть не природньо. Світлини були дуже яскраві і чіткі, але явно було видно, що до них хтось приклав руку. Через те вирішила залишити, як є.
      Щодо заболочування – цілком згодна. У тутешні ліси взагалі не рекомендують потрапляти не те, що після швидкого розтавання снігу, а і після доброго дощу )) Он вчора таке було надворі, що ще мінімум тиждень до лісу зась.

      • а фотошоп це ващє шкідник. уже й не розумієш, де правда, а де ні. оці знимки виглядають дуже природно, принаймні я такого бачила багато схожого. ми живемо під Києвом (Ворзель), тож поруч знамениті партизанські Немішаївські ліси, отамо так само, що не луг, то й бачиш, що колись було озеро, а тепер у кращому разі болото залишилося.

  2. Лесю, сорі, що сюди, якось не знайшла на сайті Вашого і-мейлу чи якогось зворотнього зв’язку, то кидаю посилання.

    цікавий матеріал і цікавий автор блога теж.

    http://tronkablog.wordpress.com/2012/04/27/%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B0-%D0%BD%D0%B0-%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B5%D0%B9-%D0%B0%D0%B1%D0%BE-%D1%8F%D0%BA-%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%B8/

    цей і попередній матеріал, про Амстердам у київськім дворі. Не знаю, може, Вам уже і траплялося таке. принаймні щось мені підказує, що Вам таке цікаве:))))

    • Оленко, на майбутнє – bx7260ap@gmail.com. Дивно, що не висвітило ніде у профілі…

      За посилання дякую. Мені і справді таке цікаво. Навіть більше, я у свій час також долучилася до подібної справи. Щоправда, це було не в масштабах цілого двору, а лише загальних сходів нашого під’їзду. Ми з сестрою тоді були ще в школі (може клас 9-10). Разом з подружкою-сусідкою вирішили зробити косметичний ремонт на поверсі. Ми тоді були ще зовсім малі, але якось закалатали вапно, ще знайшли в обох квартирах різні фарби… Пам’ятаю, що зробила трафарет із квітами, який ми потім кілька разів відтворювали на стінах. А ще намалювали справжнісіньку картину біля вікна між поверхами – двоє закоханих папуг на гілках пальми ))) Трохи по-дитячому, але було класно. Доки мами поприходили з роботи, то все вже було закінчено. Зараз думаю, що якби дорослі були вдома, то навряд чи дозволили б таке (хоч батьки у мене ДУЖЕ ліберальні).
      Найцікавіше, що потім сусіди з інших під’їздів будинку та нижніх поверхів (ми були на четвертому) піднімалися до нас, щоб побачити ці художества ))))

      Тронка правильно пише – треба дійсно щось хотіти, а не просто базікати і зупинятися на “а давайте”. Як сидіти і розводити теревені та бідкатися, що би було, якби… (читати – “зробив хтось інший”), то нічого ніколи не вийде.
      А якщо розглядати усе це в масштабах держави, то взагалі песимізм розбирає…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: