Травнева подорож 2011 /СПАДЩАНСЬКИЙ ЛІС/   5 comments

Перша зупинка – ЦИТАДЕЛЬ фортеці у Батурині

Друга зупинка – ПАЛАЦ Розумовського у Батурині

Третя зупинка – БАТУРИН /місто/

Четверта зупинка – ЯБЛУНЯ-КОЛОНІЯ /передмістя Андріївка у Кролевці/

П’ята зупинка – ВИШЕНЬКИ /палац Румянцева-Задунайського/

Шоста зупинка – ГЛУХІВ /прогулянка містом/

Сьома зупинка – ПУТИВЛЬ /прогулянка містом/

Нарешті я дійшла до восьмої зупинки нашої подорожі, щоб розказати про місце, яке стало чи не найяскравішим враженням про усю поїздку.

Мова іде про Спадщанський ліс та Музей зброї і військової техніки.

У це місце ми потрапили цілком випадково, коли у Путивлі шукали виїзд на Буринь. Спустилися дорогою до Сейму і побачили вказівник на Спадщанський ліс. Нас він дуже заінтригував і ми поїхали у вказаному напрямку.

Дорогою не переставали дивуватися, – що це ще за ліс такий, що навіть вказівника поставили…

Після Путивля трохи проїхали і потрапили в село Кардаші. Там побачили черговий вказівник і за якийсь час виїхали на поле.

Там, серед посівів та людських городів, побачили такий монумент

DSC_5229

Табличка, встановлена біля нього, повідомляла наступне:

У січні – березні 1942 року на базі п’яти партизанських загонів Сумщини – Путивльського, Глухівського, Кролевецького, Конотопського та Шалигинського було створено з’єднання партизанських загонів Сумської області під командуванням С.А. Ковпака та С.В. Руднєва.

Від монумента попрямували до лісу, що виднів неподалік. Потрохи заглиблюючись у ліс, почали розуміти у ЯКИЙ САМЕ ліс ми потрапили.

Ліворуч від дороги помітили такий пам’ятний знак

DSC_5232

Проїхали ще трохи і побачили вказівники до партизанських землянок та укріпрайону.

Вирішили поки не відхилятися і проїхати ще трохи вглиб лісу. Зрештою потрапили на майданчик для паркування автомобілів.

Залишили машину тут і попрямували до алеї зі скульптур.

DSC_5234

Пройшовши повз неї потрапили до підніжжя монумента (позаду видніє будівля адміністрації музею)

DSC_5238

Під ним – плита із надписом:

10 вересня 1941 року у Спадщанському лісі розпочав свій бойовий шлях Путивльський партизанський загін на базі якого відбулося об’єднання п’яти партизанський загонів – Путивльського, Глухівського, Шалигінського, Конотопського і Кролевецького районів і створено з’єднання партизан Сумщини.

Знищуючи німецько – фашистських загарбників у тилу ворога, партизанське з’єднання ковпаківців пройшло з боям до Карпат на Сан і Віслу.

Перед монументом облаштували такі місця для глядачів

DSC_5242

Прямуємо від монумента вліво, де видніє майданчик із військовою технікою.

Навколо нас – весняний ліс

DSC_5239DSC_5241

Доходимо до майданчика.

Це якраз і є експозиція Музею зброї та військової техніки, що відкрився тут 25 травня 2007 року.

Для інформації – тарифи:
– учні та студенти – 3 грн;
– дорослі – 6 грн.
Екскурсія (тільки для 10 осіб, або за наявності оплати за 10 осіб):
– учні та студенти – 4 грн;
– дорослі – 8 грн.
Фотозйомка – 2 грн.
Відеозйомка – 6 грн.
Працює щоденно з 9 до 17 год. (вихідний – понеділок)

Експонати:

Локомотив

DSC_1556DSC_1564

Бойова машина піхоти БМП-1

DSC_5251

Бронетранспортер БТР-60 ПБ

DSC_5253

Самохідна гармата 2С1 “Гвоздика”

DSC_5255

Самохідна гармата 2СЗ “Акація”

DSC_5256

Реактивна система залпового вогню БМ-21 “Град”

DSC_5258

Реактивна система залпового вогню БМ-13 “Катюша”

DSC_5260

Слід сказати, що уся техніка в ідеальному стані. Крім того, усе можна роздивитися, помацати і по фотографувати.

Отак ми прицілювались

DSC_5263

Звичайно, нам не відомо, наскільки насправді “працездатні” усі ці експонати, але не дай боже побачити це їх у дії…

Зенітна самохідна установка ЗСУ 23-4-В1 “Шилка”

DSC_5268

Бачили б ви, як у ній мало місця! Війна взагалі річ дуже незручна, але машиністам у подібних штуках мабуть доводилося особливо важко

DSC_5273

До візиту у музей ми навіть не підозрювали, що “танк” має двірники витріщені очі

DSC_5269

Танк Т-64 А, єдиний “відкритий” для огляду танк в експозиції.

DSC_5299

Само-собою, ми не могли не скористатися можливістю роздивитися його з середини. smile

Все це виглядало дуже весело, бо першим поліз Олег. Він зіскочив у вхідний отвір, зупинився на рівні грудей і каже – я вже стою на підлозі. посмішка на 32

Потім він таки спустився вниз і для цього йому довелося мало не на зад сісти. Тим не менше, Олег гукав нам із танка, що все бачить у вікна і що там дуже класно. smile

А потім настав час виходити і ми зрозуміли, що залазити у танк була не найкраща ідея. Вовтузячись у вхідному отворі Олег сказав, що тепер зрозумів, чому танкістами могли бути тільки хлопці маленького зросту і худорлявої статури – для більших вагових категорій там просто нема де подітись. Якщо влізти ще якось можливо (бо можна просто туди заскочити), то з виходом ціла проблема, бо сходів немає, а місця, щоб підтягнутися теж обмаль. Коротше, мало не зробили з Олега живий експонат. smile

У Дена вже таких проблем не було, бо він тільки позаглядав всередину і вмостився на краю люка для кількох фото.

От наші танкісти

DSC_5304

Вертоліт МИ-8

DSC_5276

Винищувач МИГ-23

DSC_5279

Винищувач-бомбардувальник МИГ-27 Д

DSC_5282

По боках “носа” МИГа отакі цікаві шпилі (було б цікаво дізнатися, яке їх призначення)

DSC_5285

Борти винищувача рясніють позначками та індикаторами вузлів і агрегатів

DSC_5291

До речі, саме до цього літака є приставлені сходи, тому усі бажаючі можуть піднятися і оглянути кабіну пілота. Ми так і зробили

DSC_5288

Ще один літачок, нажаль без таблички

DSC_5296

Гаубиця зразка 1956 року

DSC_5307

Протитанкова гармата зразка 1970 року МТ-12 “Рапіра”

DSC_5308

Дивізіонна гармата зразка 1945 року Д-44

DSC_5313

Протитанкова гармата зразка 1953 року Д-48 Н

DSC_5316

Гаубиця зразка 1938 року М-30

DSC_5317

Зенітна кулеметна установка ЗПУ-4

DSC_5318

Дивізіонна гармата зразка 1941 року ЗИС-3

DSC_5320

Полковий міномет зразка 1938 року ПМ-38

DSC_5322

Після огляду експозиції зброї намагаємося потрапити до адміністрації музею (бо є підозра, що там є ще інші експонати). Але виявляється, що ми приїхали надто пізно і доки блукали по відкритому майданчику, – робочий день у музеї закінчився.

Далі нам не залишилося нічого іншого, яка поїхати в укріпрайон.

У дорозі ми керувалися надписами на вказівниках, яких на щастя в лісі більш ніж достатньо. Вказівники скеровують на партизанські землянки, що розкидані по всьому лісі, а також на пам’ятні місця.

Чи не найпершим експонатом, який ми зустріли на своєму шляху був німецький танк Т-ІІІ 201, захоплений партизанами у бою 19.10.1941 року.

DSC_1566

Дуже нагадує “железный капут” smile

Відразу біля нього розташована землянка штабу, у якій з вересня по листопад 1941 року жили Ковпак, Руднєв та ще четверо партизанів.

DSC_5334

Всередині

DSC_1574

Прямуючи за вказівниками далі ми дісталися до місця поховання партизан, які загинули тут у боях 1941-1942 року

DSC_1577

Позаду цього місця є землянка санітарної частини.

DSC_1579

Єдине, чим вона відрізняється від інших землянок, то це – розмірами, та невеликими “вікнами”, що розташовані прямо під перекриттям.

Взагалі-то землянок на нашому шляху було досить багато. Ми не фотографували усіх, бо вони ж майже однотипні, крім того часто ми тільки призупинялися біля якихось об’єктів і після короткого огляду продовжували рух далі.

Таким чином ми побували ще і біля партизанської ялинки.

DSC_5349

Тут, коли ялинка була ще зовсім маленька, партизани святкували новорічні та різдвяні свята.

До речі порада, тим хто захоче проїхатися Спадщанським лісом – не робіть цього у дощову погоду, бо асфальтом вимощена тільки центральна дорога, що веде до музею. Усе решта – просто широкі стежки та погана лісова дорога. Крім того, цей ліс не схожий на лісосмугу десь при трасі чи біля населеного пункту. Це реально дикий ліс, повний хащів, боліт і трясовини.

От, наприклад, по такій дорозі ми під’їжджали до пам’ятника загиблим партизанам

DSC_5339

Уявляєте, що тут буває після дощу?

Або взяти хоча б таке (і це після кількаденної сонячної погоди)

DSC_5237

Рухаючись таким чином, ми знову вибралися на асфальтовану дорогу і попрямували до виїзду з лісу.

Якраз там нас чекав несподіваний бонус у вигляді двох косуль (чи то оленів), які пробіглися прямо у нас перед очима. Ми почали галасувати один до одного та знову розчехляти фотоапарати (ясне діло – городські smile ), але поки повискакували з машини, то звірі вже встигли добряче віддалитися до лісу. Змогли зняти тільки таке

DSC_5359DSC_5362DSC_5375

Після цієї несподіваної фотосесії ми знову попрямували в Кардаші, а звідти – у напрямку Ромен.

Доїхали до міста порівняно швидко. Поселилися у готелі “Флоріана”.

Ввечері нам вистачило сил тільки на вечерю у ресторані та прогулянку до сумермаркета в центрі міста.

 

І мало не забула, – ще пару слів про село Кардаші.

Там ми застали явище, яке нас надзвичайно здивувало – поховання прямо біля хат і на городах. Ми були шоковані тим, що мало не в кожному обійсті було по кілька хрестів – чи в садку, чи на крою городу, чи десь поза хатою… Ми гадали, – що б це мало означати, але так і не знайшли якогось логічного пояснення.

DSC_5230DSC_5352DSC_5354DSC_5383

Усі добре знають, що окремо від усіх ховають самовбивць і тих, кого церква відмовляється відспівувати. Але ж не може бути, щоб таке явище поширилося на все село?!

Якось одна знайома розповідала мені про поховання, яке є у її селі. Це могила жінки, яка колись у часи Другої світової видавала німцям наших партизан. Люди казали, що вона вночі блукала по селі та виглядала, до кого ходять партизани за їжею та вислідковувала, хто взагалі їм допомагає. Ця німецька “шпіонка” ніби-то три сусідні села занапастила.

Так от, коли вона померла, то люди сказали її родичам, щоб на сільському кладовищі її не ховали, бо ж не місце тій людині поміж тими, хто загинув з її вини. Тому родичі поховали жінку на своєму обійсті, на межі з лісом і подалі від людських очей.

Може могили у Кардашах також мають якусь особливу історію?…

Була б дуже вдячна, якби хтось поділився інформацією.

Наступна частина подорожі ТУТ

Advertisements

Posted 06.05.2011 by llevchenko in Сумщина

Tagged with

5 responses to “Травнева подорож 2011 /СПАДЩАНСЬКИЙ ЛІС/

Subscribe to comments with RSS.

  1. Добрий день. Я з приводу поховання. Раніше, ще до Великої вітяизнної війни, с початку 20-го століття, рідних ховали на своїх городах, кладовища як такого не було. Це розказувала мені моя бабуся. Вона жила на території Путивльського району на хуторі, якого вже давно нема на карті. Могил, які були біля подвіря, також немає – прабабуся померла у 30-х роках, прадідусь – у 20-х.

    • Дякую за коментар. Не знала про це. Принаймні, від своїх родичів такого не чула.
      Може це було характерно для якоїсь конкретної місцевості?…
      Але тоді виходить, що з часом, перебудовуючи обійстя, можна було наштовхнутися на чиїсь кістки.
      Жахи.

  2. Пінгбек: Українська година: 60 місць, де б хотілося побувати | Мандрівник і його мандрівки

  3. Привіт!
    Дякую за таку захоплюючу розповідь! Сподіваюся, ти не заперечуєш, що я додав посилання на неї та використав одну зі світлин у своєму огляді: https://mandrivnik.wordpress.com/2017/03/16/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d0%b3%d0%be%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%b0-60-%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d1%8c-%d0%b4%d0%b5-%d0%b1-%d1%85%d0%be%d1%82%d1%96%d0%bb%d0%be%d1%81/).
    Бажаю нових неймовірних мандрівок!
    Віктор Полянко

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: