Травнева подорож /ПУТИВЛЬ/   Leave a comment

Перша зупинка – ЦИТАДЕЛЬ фортеці у Батурині

Друга зупинка – ПАЛАЦ Розумовського у Батурині

Третя зупинка – БАТУРИН /місто/

Четверта зупинка – ЯБЛУНЯ-КОЛОНІЯ /передмістя Андріївка у Кролевці/

П’ята зупинка – ВИШЕНЬКИ /палац Румянцева-Задунайського/

Шоста зупинка – ГЛУХІВ /прогулянка містом/

Я не знала, що саме написати у цьому дописі, бо наше відвідання Путивля було не зовсім традиційним.

Ми прибули в місто, ВЗАГАЛІ не орієнтуючись куди їхати. Я знала лише про одне визначне місце – Мовчанський монастир.

Але так склалося, що ми досить стримано ставимося до відвідання культових споруд. Я б навіть сказала, що ми до цього цілком байдужі. Тому монастир не був ціллю нашого візиту, незважаючи на його безсумнівну красу та історичне значення. Правду кажучи, ми їхали проїздом через місто, не розраховуючи на особливі атракціони. Хотілося просто побувати у Путивлі, а пам’ятки – то вже другорядне.

Отже, після в’їзду у Путивль зі сторони Глухова ми побачили вказівник на Мовчанський монастир. Поїхали у вказаному напрямку, і невдовзі потрапили до воріт монастиря. Вирішили поки не зупинятися, а звернули ліворуч від воріт на дорогу, що спускається до Сейму.

Виїхали на луг і скерувалися до берега річки. Там ми зупинилися на годину-другу для обіду і відпочинку.

DSC_1332

Доки їли, мали можливість спостерігати як черниці з монастиря гасали по лузі за своїми коровами. То був чисто цирк. Ми ще не бачили, щоб корови так скакали, наче коні. посмішка на 32

Після обіду поїхали до монастиря, трохи поблукали подвір’ям, а тоді вирушили в центр міста.

Там ми побачили вказівник до Ярославни. Вирушили у вказаному напрямку і потрапили до великого скверу з пам’ятником княгині.

Трохи пофотографували і вирушили з міста у напрямку Спадщанського лісу (про це у наступному дописі).

Ото коротко і вся наша прогулянка містом.

Можливо за інших обставин ці рядки були б останніми у моєму звіті про Путивль, але після приїзду додому я (цілком випадково!) натрапила на вельми цікаві історичні романи, у яких фігурує Путивль та описуються події “Слова о полку Ігоревім”. Я досі під враженням від цих творів, тому відразу прошу вибачення у читачів даного допису за можливу пафосність і високопарний склад подальших рядків.

 

В історії майже кожного українського міста чи містечка знайдуться слова “…з цього часу місто *__* втрачає своє стратегічне значення і поринає у забуття…” Для людини, що читає ці рядки у шкільному підручнику, вони нічого не значать. Але вони доленосні для міста, про яке іде мова, бо часто означають його подальший занепад і те, що надалі воно житиме лише на полицях книжкового магазину.

Путивль унікальний тим, що йому не раз вдавалося відродитися після таких фатальних рядків і знову з’явитися перед очима нащадків у черговому історичному епізоді.

Після прочитання різних джерел про Путивль, я схиляюся до думки, що в його історії є 3 важливих епізоди – давньоруський, псевдо-царський і партизанський.

Щодо першого – давньоруського, то слава Путивля була мало не найгучнішою серед інших руських міст, адже він стояв найпершим на кордоні з половецьким степом і брав жорстокі удари кочовиків на себе.

Усі прекрасно пам’ятають поетичні рядки “Плачу Ярославни” та події, описані у “Слові о полку Ігоревім”. Саме Путивль став відправною точкою походу Ігоря на половців. Адже у фортеці міста Ігор залишив свою молоду дружину Ярославну з трьома малими дітьми під опікою її брата Володимира, а сам – разом зі старшим сином Володимиром (Путивльським князем), вирушив у похід.

Ігорю на час подій, описаних у “Слові…” було 34 роки, його сину Володимиру – 15.

Історія свідчить про те, що похід “не заладився” з самого початку. Князь вигадав хитрий план, що мав на меті обійти кочовиків з півночі і напасти на них з тилу. Але на дворі була весна, розлилися річки і болота. Крім того, просуванню війська русичів заважали ще й постійні тумани, які зависли над степом і примушували воїнів рухатися пракнично всліпу. Усі ці перпони, які колишні язичники не могли сприйняти інакше як провісників невдачі, додавали князю сумнівів в успішності походу. Тим не менше, Ігор не поступався на прохання інших князів про повернення додому і підбадьорював себе та своє військо картинами неминучої перемоги.

Останньою краплею стало затемнення сонця, що застало військо Ігоря на річковій переправі. Раптова темрява настільки налякала полки і князів, що усі вже були готові зупинити похід, але князь, який не міг повернути додому без перемоги, в черговий раз знайшов слова для переконання воїнів і військо рушило далі.

“Слово…” каже нам про те, що перший бій, що відбувся між русичами і ординцями хана Кзи, приніс Ігорю перемогу та численні трофеї. Але, нажаль, переобтяжене та втомлене кількаденним переходом військо сіверян не могло рухатися далі. Князі прийняли рішення про ночівлю, а прокинувшись вранці, застали себе оточеними з усіх боків половцями Кончака. Битва тривала цілу добу і принесла жорстоку поразку руському війську. Втрати сіверян були величезними. Більше того, багатьох воїнів для подальшого обміну забрали в полон. Серед полонених опинилися і князі та воєводи.

Можна лише уявити собі приниження, якого зазнавали руські князі і дружина, адже у полоні вони були змушені весь час залишатися в таборі під охороною, маючи можливість їсти, пити, займатися полюванням і всіляко розважатися, у той час коли Кончак продовжував набіги на Русь, користуючись тим, що її нема кому захистити.

Після кілька довгих місяців перебуваня у полоні князю Ігорю вдалося втекти. Кілька днів утікачі побивалися лісами і степом, міняючи коней та харчуючись корінцями і впольованою дичиною. Врешті їм таки вдалося добратися до рідної землі.

Весь цей час у Пувлі княжна Ярославна цілими днями блукала по мурах фортеці, виглядаючи Ігоря з перемогою /відомо, що шлюб Ярославни і князя Ігоря був щасливим, незважаючи на те, що був укладений за тодішнім звичаєм ще тоді, коли молодята були зовсім малі/.

Цей буденний епізод звичайного подружнього життя навіки ввійшов в історію і тепер у Путивлі на місці давнього городища розбито зелений сквер, на краю якого встановлено кам’яну постать княгині Ярославни.

DSC_5220DSC_1388

Вид на лани з городища

DSC_5223

Другий важливий епізод історії Путивля тісто пов’язаний з історією Мовчанського монастиря.

DSC_1343

Ось що каже історична довідка, встановлена на капличці в монастирі (цитую дослівно):

В конце XVI века в Путивле на месте древнерусского деревянного острога была построена каменная цытадель. Называлась она Кремлем и была шестиугольной в плане, с круглыми угловыми башнями и квадратной надвратной. Относительно невысокие стены имели три яруса бойниц…

Зная о надежности путивльской крепости, здесь, как известно, в 1592 году обосновались монахи загородной Молченской пустыни (ныне – Софрониевский монастырь). Они возвели посреди крепостного двора каменный храм Рождества Пресвятой Борогодицы, а вскоре прибрали к рукам всю крепость, превратив ее в монастирь. В случае нападения неприятеля монахи были обязяны защищать монастирь – крепость.

DSC_5211

История Молченского монастиря тесно связана с таким известным периодом в отечественной истории, как “смутное время”. В 1598 году после кончины цыря Федора Ивановича, прекратилась династия Рюриковичей. На престол взошел Борис Годунов. В народе ходили упорные слухи, будто бы законного наследника – царевича Дмитрия (сына Ивана Грозного) – в 1591 году убили в Угличе по приказу Годунова.

Воспользовавшийся острой политической ситуацией монах московского Чудова монастыря Григорий Отрепьев бежал в Польшу, где стал выдавать себя за царевича Дмитрия, якобы чудесно спасшегося от расправы. Польские феодалы решили использовать “Лжедмитрия” в своих целях. Они снарядили большое войско для похода на Москву, надеясь присоединить к своим владениям русские и украинские земли. В частности, Путивльские земли самозванец обещал отдать своему покровителю и тестю – сандомирскому воеводе Юрию Мнишеку.

В битве под Добрыничами в 1604 году войско Бориса Годунова нанесло поражение Лжедмитрию, и тот вынужден был отойти к Путивлю и укрепиться там. Путивль и многие города Северской земли перешли на сторону самозванца…

DSC_5203

…Резиденцией Лжедмитрия в Путивле стала каменная крепость, а точнее – Собор Рождества Пресвятой Богородицы Молченского монастыря. Комната самозванца “потаенная восмигранная палата” располагалась в верхнем ярусе главной башни собора.

Четыре месяца, находясь в Молченском монастыре, он рассылал “прелестные письма”, в которых извещал народ о своем “чудесном спасении” и призывал на борьбу с Борисом Годуновым.

Собрав в Путивле и его окреностях новое войско (40 тыс. человек), самозванец в 1605 году двинулся на Москву. В это время неожиданно скончался царь Борис Годунов и Лжедмитрию легко удалось занять московский престол. Однако, процарсвовав всего лишь около года, самозванец был убит.

В “Смутное время” между 1606 и 1612 годами, Молченский монастырь неоднократно горел, отстраивался и был заново освящен в 1630 году. На рубеже XVII – XVIII ст. его сильно реконструировали. Сооружение приобрело черты украинского барокко.

DSC_5219

В конце XVII века. потеряв значение порубежной крепости, Путивль пришел в упадок. Если раньше, по словам того же Лжедмитрия І: “здесь кипел мед и молоко, вели торг самые знатные купцы – гречане золотом, серебром, узорочными каменьями и дорогими локотными тованами”, то теперь город–крепость превращался в захолустный, провинциальный уездный городок.

Вместе с городом приходил в упадок и Молченский монастырь. В период царствования Екатерины ІІ, он лишился своих вотчин, земель и крестьян.

В начале 20-х годов ХХ века в результате варварской антирелигиозной кампании, монастырь был разорен и разграблен. А после умышленного поджога был упразднен и повернут в забвение на долгие годы. В конце 40-х о нем, правда, вспомнили и, разрушив великолепный храм Иоана Предтечи, переоборудовали его в ремесленное училище. В 50-е годы в монастыре разместился завод радиодеталей военно-промышленного комплекса. И в бывших храмах заработали мощные пресса, разрушая древние стены…

…Надежда на спасение появилась в 1987 году, когда Молченский монастырь (вернее его останки) стал одним из ключевых объектов Путивлского историко-культурного заповедника. И, наконец, в 1992 году после семи десятилетий уничтожения, монастырь был возвращен в лоно церкви. Здесь, как и многие века назад, разместился мужской общежительный монастырь.

DSC_5214

С 1997 года по решению Синода Украинской Православной церкви был изменен статус монастыря и он стал женским”.

DSC_5216

Про третій важливий епізод історії Путивля – партизанський, можна більше дізнатися з наступного допису про нашу травневу подорож.

 

Корисні посилання:

http://putivl.com.ua/index.php?option=com_datsogallery&Itemid=37 – міський портал Путивля

http://odnarodyna.com.ua/topics/11/348.html – історія

http://agritura.livejournal.com/36593.html – історія + звіт про подорож

http://our-travels.sumy.ua/ost/Goroda/Ukraine/Sumy/Putivl.php – історія

http://travelua.com.ua/symska_pytivl.html – звіт + фото + історія

http://photo.i.ua/user/91516/119857/ – фото Мовчанського монастиря

http://photo.i.ua/user/531388/72342/1670649/ – фото Путивля

http://xfilespress.com/putivl.aspx – історія

http://nantik7.livejournal.com/7636.html – звіт про подорож

 

Восьма зупинка – СПАДЩАНСЬКИЙ ЛІС /музей зброї та військової техніки, партизанський укріпрайон/

Advertisements

Posted 06.05.2011 by llevchenko in Сумщина

Tagged with

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: