ІЗЯСЛАВ   Leave a comment

_1754_~1

25.04.2010

Ми вже давно живемо недалеко від Ізяслава, але раніше якось не виникало бажання їхати сюди з метою туризму…

По-перше, ми вже десятки разів були тут проїздом, а по-друге – це місто завжди здавалося нам ще більше непримітним, ніж те, у якому живемо ми самі.

Але якось на одному з сайтів в інтернеті я побачила старі фото Ізяслава і дізналася, що тут є залишки палацу Сангушків.

Я не полінувалася відкрити кілька посилань і вирішила, що треба таки навідатися в це місто, доки залишки палацу не стали руїнами, які згодом можна буде побачити тільки на фото.

Зупинятися на інструкціях по доїзду не буду – Ізяслав ще не така глушина, щоб копіювати карти з гугл мапс. smile

Вже за звичкою дам кілька посилань на докладну історичну інформацію (ліньки копіювати шматками чужий текст – я краще напишу щось своє):

непогана сторична довідка про палац:

http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/arox/2006/zhukova.html

ще одна

http://www.castles.com.ua/iza.html

тут – фотосесія зі світлинами міста

http://ua.vlasenko.net/iziaslav/index.html

цікавий опис подорожі до Ізяслава + фото + трохи історії

http://mr-brut.livejournal.com/197512.html

ще одна подорож від agritura (до слова – цього автора завжди цікаво читати)

http://agritura.livejournal.com/13567.html#cutid1

польський сайт про княжий рід Сангушків (дивно, але інформації про Ізяслав тут немає…)

http://sanguszko.republika.pl/menu.htm

сайт музею у польському місті Тарнові (лише польською – англійська версія тільки в розробці): /на сайті можна купити книги – портрети княжат Сангушків, архітектурні витвори П. Фонтана, графіку – зарисовки маєтків Сангушків…/

http://www.muzeum.tarnow.pl/

Але повернуся до нашої подорожі.

Ми доїхали до Ізяслава за якихось півгодини і відразу скерувалися до центру міста. Ми не зовсім уявляли, куди їдемо, тому на перехрестях повертали ліворуч або праворуч, керуючись тільки інтуїцією і шостим, чи яким там, чуттям, яке у поїздках нас ще ніколи не підводило. Ми мали у своєму розпорядженні купу часу, тому могли хоч цілий день так кататись.

Зрештою, до цього не дійшло, бо наблизившись до річки, ми побачили на невисокому пагорбі щось схоже на церкву, чи монастир, і вирішили спочатку заїхати сюди. Дорогою, я помітила ще й зруйнований костел. Проїхати повз нього без зупинки ми, звичайно, теж не могли.

Цим костелом виявився костел Св. Івана Хрестителя, бо так-званий Фарний костел (головний костел парафії).

DSC_0394

Його будівництво почалося у 1599 році стараннями князів Заславських (це гілка роду Острозьких, які хотіли облаштувати тут родинну усипальницю; до речі, між Заславськими і Острозькими були тривалі судові тяжби за маєток в Ізяславі. Доходило навіть до збройних сутичок, аж доки у 1546 році польський король не затвердив указ, що закріпляв усі маєтки за Заславськими).

DSC_0390

Усипальниця у костелі Св. Івана Хрестителя і справді була. При чому, у підвальних криптах були поховані не тільки Заславські, а і деякі Сангушки.

DSC_0393

У 1932 році тут був музей релігії і атеїзму (Ізяславський краєзнавчий музей). А у 1950 році його ліквідували і передали приміщення Ізяславській машинно-тракторній станції. На цій станції догосподарювалися до того, що з вежі храму зробили водонапірну башту. Це призвело до підмивання фундаменту і костел почав потроху розвалюватися.

У 1960-х роках у храмі завалився дах, а у 1976 році тут виникла пожежа, яка понищила те, що ще було ціле.

За останні 10 років археологи розкопали більшість підвальних крипт із похованнями. Слово “більшість” означає, що деякі захоронення тут є і досі… хм...

DSC_0388

Після відвідання костелу Св. Івана Хрестителя вирушаємо до монастиря, який бачили біля річки.

По ходу виявляється, що туди не так просто потрапити, як здавалося спочатку. Трохи поблукавши вулицями, я вирішую звернутися до двох місцевих жителів із питанням, як потрапити “до тієї гарної білої церкви”…

Один із перехожих відразу посміхається і каже : “як заробите – то попадете” і у відповідь на мій здивований погляд додає: “шановна, там сидять довічно засуджені, ви туди не пройдете, – це тюрма”. У цьому місці я зрозуміла, що означає “добре підготуватися до поїздки”. непонятка

Звичайно, я ніби-то краєм вуха колись чула, що у Ізяславі є якийсь заклад примусового утримання і т.д. і т.п…, але ніколи, слава богу, не стикалася з цим ближче, і не уявляла де саме знаходиться таке місце.

Якби ДО своєї поїздки я пролистала лінки, які дала вище, то у мене вистачило б нахабства дійти пішки до в’язниці і зробити кілька фото того, що можна було б сфотографувати здалеку… Але я і не уявляла, що таке можливо, тому нам не залишилося нічого іншого, як повернутися знову у місто.

В’язниця – Монастир Бернардинів (вид із пагорба, на якому знаходиться скарбниця замку)

DSC_0408

Вже після поїздки я з цікавості проштудіювала в інтернеті інформацію про Ізяславську в’язницю. Виявилося, що цей заклад був влаштований у монастирі Бернардинів у 20-х роках. Спочатку тут відбували покарання переважно політичні в’язні. У 1930 році у келіях монастиря влаштували і будинок примусових робіт У той час тут було лише 20 в’язнів.

Після ІІ Світової війни Ізяславська тюрма стала відомою на весь союз, як одна з найсуворіших. Її вважали однією із найбільш беззаконних (якщо таке словосполучення взагалі можливе). Розказували, що життя тут могло коштувати коробки цигарок чи чаю. Адміністрація запровадила жорсткий контроль над своїми підопічними, та влаштовувала для них такі жахливі умови утримання, що в результаті ув’язнені духовно ламалися і співпраця з адміністрацією вже не здавалася їм такою ганебною, як раніше. У листі зі свідченням одного в’язня я прочитала, що тут до ув’язнених ставилися, як до відпрацьованого біологічного матеріалу…

Згодом все частіше Замкову виправну колонію №58 (так офіційно називається цей заклад) почали згадувати у правозахисних джерелах. З’явилася інформація про те, що у пивницях колишнього монастиря облаштували карцер і 64 одиночні камери, а також – 62 камери у колишніх стайнях, де створили просто несумісні зі здоров’ям умови утримання.

Відомі чисельні випадки тиску і примусу з боку адміністрації, а у 2007 році тут навіть склався конфлікт, який вийшов за межі тюрми і спричинив незручності у користуванні мобільним зв’язком для мешканців цілого міста…

Про усі ці речі докладно можна прочитати в інтернеті, варто лише набрати у будь-якій системі пошуку – ЗВК №58. Схоже, що проблема цього закладу уже давно переросла усі допустимі межі, бо інтернет аж рясніє різноманітними посиланнями.

Не уявляю, яка ситуація у цій в’язниці зараз, але відверто зізнаюся, що вигляд монастиря викликає якісь неоднозначні почуття… Особливо у сонячний день, коли ви турист і ВІЛЬНО проходжаєтеся Ізяславом з фотоапаратом на шиї. А досхочу наївшись духовної їжі, маєте можливість сісти у своє авто і поїхати ДОДОМУ…

DSC_0406

Але не буду зупинятися на сумному.

Ми трохи від’їхали від в’язниці і залишили машину на роздоріжжі біля пагорба, де стоїть колишня князівська скарбниця.

DSC_0398

Ця невеличка будівля – усе, що збереглося від замку Заславських.

Ось стара світлина, яку я нарила десь в інтернеті

Zaslav_zamok_old

Вседині скарбниці – просторі приміщення зі… сміттям. Схоже, що це одне з найулюбленіших місць культурного відпочинку місцевих жителів. Добре, що хоч дах тут є.

DSC_0397

Вид на палац Сангушків від скарбниці

DSC_0400

Майже той самий вид на старому малюнку 19 ст.

07

Трохи подихавши свіжим повітрям, ми спустилися з пагорба і попрямували до Палацу Сангушків.

Машину залишили біля постамента з танком і рушили через якісь хащі до будівлі палацу.

Він виявився у такому жахливому стані, що словами не передати… Навіть не знаю, як можна було б прокоментувати наступні фото

DSC_0412 DSC_0411

А так було колись…

______~1DSC_0422

Вид від палацу на скарбницю

DSC_0419

Південний фасад палацу

DSC_0433

Місток, по якому колись заїжджали у двір будівлі

DSC_0449

Якщо добре напружити уяву, то здається, можна почути, як цим містком до палацу під’їжджає карета, і зупиняється у внутрішньому дворі…

DSC_0450

А так виглядає хол, куди потрапляли відразу з центрального входу (під сходами, по ідеї, бокові входи для челяді)

DSC_0452

Подекуди на стінах можна розгледіти колишню оздобу

DSC_0454 DSC_0455 DSC_0456

Прямо напроти в’їзду у палац знаходиться костел Св. Йосипа.

Це одна з найстаріших пам’яток бароко на Волині.

Фото не моє (своїх світлин костелу ми не робили)

____1_~1

Історія цього костелу дуже печальна, хоч і не настільки, як доля його сусіда – палацу…

Зараз у приміщенні костелу і храм, і дитяча школа мистецтв, і редакція газети, і відділення пенсійного фонду…

Костел на старому малюнку

Iziaslav%20St%20Josephs%20Church%20(1913%20postcard)

Костел Св. Йосипа почали будувати у 1747 році. Тут було 7 (!) вівтарів, які створили за ескізами Паоло Фонтана.

У 20-х роках з костелу зробили гуртожиток червоної армії. Над монастирською брилою надбудували третій поверх, який спотворив будівлю, а також поміняли форму вікон і знищили ковані решітки.

У 1934 році парафію заборонили, а костел перетворили на склад для військових потреб. Будівлю розграбували, – живописи, різьба, меблі та скульптури, а також орган були втраченими назавжди.

Під час ІІ Світової війни богослужіння ненадовго відновили, а потім знову влаштували у храмі військовий склад. Якраз тоді зруйнували головний портал будівлі – щоб вантажівки заїжджали безпосередньо до центральної нави…

Малюнок Наполеона Орди – костел Св. Йосипа і палац

Zaslav_sv_josypa_n_orda

У 1952 році у підземеллях костелу виявили тіла (!) ймовірних жертв радянського терору 1930-х років.

Трохи пізніше, у 60-х завалився костельний дах, а ще згодом будівлю взагалі залишили напризволяще.

Реставраційні роботи у костелі почалися тільки в кінці 90-х.

Костел Св. Йосипа всередині

_2006_~1

У 1979 році на майданчику перед костелом встановили оцей танк мда.....

DSC_0458

На цій життєствердній радянській ноті можна було б і закінчити розповідь про наш візит у вотчину Сангушків…

Але дозволю собі додати ще кілька речень і цікавих фактів, які я нашукала в інтернеті, готуючи цей пост.

На сайті музею польського міста Тарнув я знайшла фотографії посуду із колекції Сангушків. Я людина романтична, тому щиро вірю, що з якоїсь мисочки їли і у Ізяславському палаці smile

2 4 1

Якщо вже говорити про Сангушків, то варто згадати і той факт, що наразі є лише один нащадок роду по чоловічій лінії. Його ім’я – Павел Францішек Роман Сангушко. Народився він у 1973 році у шлюбі Петра Сангушка та французької дворянки Клод де Ройс. Зараз Павел Сангушко проживає у Бразилії, в Сан Паулу.

Якщо не помиляюся, то у 2004 році Павел Сангушко разом з матір’ю відвідував Україну. Я не в курсі якою була програма візиту, але можу собі уявити, як їм “сподобався” вигляд родових пам’яток…

Я зупинилася на постаті “останнього” Сангушка не просто так. Справа у тому, що на одному американському сайті я зустріла інформацію про перський килим, який належав Сангушкам.

Мова іде про надзвичайний витвір ткацького мистецтва, створений в Кермані (Персія) у 16 столітті. Це один із найкращих килимів серед близько 16 (!) подібних, що розійшлися по усьому світу. Ці килими унікальні тим, що їх схема містить здебільшого фігури, а не геометричні чи рослинні візерунки. Тут вам і червоні леви, що вчепилися зубами в шиї ланей, і пари ангелів, що грають на лірах, і дракони, і пишнохвості павліни…

Щодо того, як килим потрапив до Сангушків, то є гіпотеза про те, що сталося це після Хотинської битви у 1621 році, коли козацько-польські війська перемогли турків і відповідно – отримали численні трофеї. Якраз серед тих трофеїв імовірно і був перський килим, який Сангушко (що також брав участь у битві) міг уподобати. Крім того, на килимі було зображення вершника із піднятим мечем, а це дуже нагадує герб Погоня, що був родовим гербом Сангушків. Принаймні, така гіпотеза звучить дуже переконливо.

Тривалий час килим Сангушків зберігався у Метрополітен музеї у Нью-Йорку, де його могли бачити усі бажаючі. Та зрештою, у 1994 році спадкоємець роду вирішив продати цей килим. Сталося так, що Метрополітен музей не зміг вчасно зібрати потрібної суми (а сума, до речі, була не малою – 4 мільйони долларів), тому килим відійшов до японського музею Miho.

Мені вистачило терпіння, щоб на сайті цього музею віднайти рекпродукцію килима Сангушків.

От він який

00013087

Килим являє собою вид небес із землі. Внутрішня рамка – це перші ворота раю. “Медальйон” всередині – другі, а невеличке коло по самому цетру – треті. За ними вже – Божий престол. З огляду на це, весь малюнок на килимі потрібно сприймати у перспективі.

00000827

Дракони, що в центрі малюнка, мають “китайське походження”. Вони символізують Інь і Янь та боротьбу добра зі злом. Великі пантери, що поїдають коней уособлюють долю тих, хто не слідує праведним шляхом.

Чорні тигри з золотими смугами символізюють зворотню сторону земного буття (?). А дивні птахи – лебеді з журавлиними ногами уособлюють душі віруючих, які чакають свого народження…

00000825

Отака історія. Цікаво, скільки усього можна було б зробити в Ізяславському палаці за 4 мільйони долларів?…

Advertisements

Posted 17.10.2010 by llevchenko in Хмельниччина

Tagged with

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: