ОЛИКА   2 comments

1 серпня 2010

В цей день нас не дуже радувала перспектива пасивних вихідних у гарну погоду, тому я ініціювала поїздку до Олики.

План побувати тут був на думці уже давно, але якось раніше не складалося.

Олика знаходиться майже на середині траси Рівне – Луцьк,  а точніше – за 6 км ліворуч від цієї середини.

Від нас це загалом – 142 км. Для шалених собак завзятих туристів це зовсім не відстань.

Я довго вагалася, що написати тут про Олику. Тобто, ЩО такого, що ще не писали в інтернеті раніше?

Зрештою вирішила просто описати саму поїздку, не вдаючись в історичні екскурси, бо історик з мене ніякий, а плагіатом займатися я також не люблю.

Ось список цікавих лінків з інформацією про Олику і туристичні поїздки у це містечко:

ДУЖЕ цікавий сайт із подорожами Вадима Войтика

http://tutbuv.com/?p=1921

http://tutbuv.com/?p=1918

ще одна розповідь про продорож до Олики

http://mskifa.narod.ru/oluka.html

сайт із непоганою фотосесією з Олики

http://ua.vlasenko.net/olyka/index.html

трохи історії і фото від Блеки

http://www.mycastles.com.ua/olyka.html

блог, присвячений історії різних дворянських родів Європи (тільки англійською)

http://heirsofeurope.blogspot.com/2010/01/radziwill.html

сайт, присвячений історії роду князів Радзивілів

http://www.radziwill.by/

живий журнал про Радзівілів (російською і білоруською)

http://radziwill-by.livejournal.com/21787.html

Отже ми виїзджаємо близько 10 ранку, щоб не мати обмежень в часі і після Олики ще мати час на Клевань і шопінг у Рівному.

Від Рівного проїжджаємо ще близько 25 км і звертаємо за вказівником ліворуч. Відразу потрапляємо на таку бруківку

DSC_3095

камінці ближче

DSC_3092

По цій бруківочці ми на 5-ій передачі (!) без проблем доїжджаємо аж до Луцької брами (фото не моє)

p1010846

Це єдина частина укріплень, які колись оточували усі місто. Зараз тут магазин. На дату нашого візиту ядучий фіолетовий колір змінили на білий.

Прямуємо далі. Минаємо міст і на наступному перехресті чисто інтуїтивно повертаємо ліворуч. За якийсь час виїзджаємо на невелику площу і з права бачимо мету поїздки – замок палац Радзивілів.

Машину залишаємо біля костелу Св. Трійці у тіні дерев – не хочеться, щоб за час нашого блукання вона перетворилася на розпечену сковороду.

Вирішуємо спочатку обійти замок.

Вид зліва на під’їзну дорогу (а колись тут проїжджали елегантні екіпажі…)

DSC_3096

Проходимо по польовій дорозі і праворуч бачимо частину укріплень

DSC_3097

Врешті доходимо до південного фасаду

DSC_3100

Ліворуч від входу – майданчик з купами попелу та згорілої деревини.  Позаду цих насипів видніють якісь катакомби, але пройти туди ми не можемо…

DSC_3102

Повертаємо назад і віддаляємося від замку в обхід водойми

DSC_3103

Колись із цього ракурсу замок виглядав так. Гарно…

Olyka

Виходимо на протилежний берег водойми, але за деревами палацу зовсім не видно. Зате відкривається такий краєвид

DSC_3104

Повертаємося назад до головного входу і я потроху починаю готувати себе до того, що у нас зараз виникнуть проблеми із допуском (бо це ж територія обласної психлікарні) і доведеться сваритися, може комусь дати на лапу, щоб впустили, або ще краще, може ми нікого не питаючи, просто пробіжимося по закладу…

Олег ще зупиняється біля машини, щоб перевірити сигналку, а я прямую до входу. Біля містка над ровом обертаюся назад і бачу, що Олег іде до мене з якимось суб’єктом (інакше не назвеш) сумнівної зовнішності, який йому щось жваво розказує… непонятка

Ну, думаю, піпець! Ще не встигли зайти на територію дурки, як вже підчепили якогось її клієнта злюка

Тим не менше, вони підходять і я дивлюся на Олега поглядом “що за х..?”, а він посміхається і відповідає мені поглядом “нічого не кажи, все нормально”.

Я чую, як той суб’єкт каже: “я вам тут зараз все покажу”. Стає ясно, що то якийсь місцевий шустрик побачив немісцевих з фотоапаратом і вирішив трохи підзаробити.

Я помічаю, що у нашого екскурсовода червоні очі і, судячи зі всього, – бодун середнього ступеню важкості. Тим не менше, він майже урочисто заходить з нами на територію закладу і гордо повідомляє, що ми знаходимося у родовому замку Радзивілів…

Дворик при воротах (вид на ворота від палацу)

DSC_3124

Після нього проходимо під аркою

DSC_3122

Виходимо у двір (вид будівель – просто ЖЕСТЬ!)

DSC_3106 DSC_3108 DSC_3109 DSC_3115 

А на цій ратуші колись був годинник (це наш екскурсовод так сказав) smile

DSC_3119

Я запитую про катакомби позаду будівлі і екскурсовод каже, що без питань нам їх покаже. Ми прямуємо через котельню лікарні повз якісь величезні печі і котли і потрапляємо на задній двір, куди скидають відходи.

Катакомби не такі маштабні, як можна було сподіватися. Просто кілька арок, які колись можливо підтримували одну з будівель.

DSC_3112

Далі виходимо на дах котельні, бо наш екскурсовод каже, що звідти добре видно весь двір. Потім показує Олегу, як краще фотографувати… непонятка

Далі каже, що проведе нас у палати, де тримають хворих… витріщені очі Ми з Олегом перезираємося, але заперечити не наважуємося, бо ж екскурсія анонсувалася, як ПОВНА.

Спускаємося з котельні і заходимо у правий корпус. Нас проводять під сходами у задній двір.

Там – сад із лавками, на яких сидить кілька хворих у білому, а поміж деревами натягнуті шнурки, на яких розвіваються білі простирадла… Обстановочка в стилі фільму “Політ над гніздом зозулі”. От би сфотографувати…

Нам напереріз вибігає якийсь санітар, але наш гід з ним вітається за панібрата і каже, що він  тут проводить екскурсію. smile

Далі нас ведуть у приміщення, де розташований медпункт і де частково видно колишні оздоби сходів.

Я там нічого гарного не бачу, крім того всюди такий запах… Навіть не можу ідентифікувати. Якась гримуча суміш хлорки, медикаментів, їжі і господарського мила. Не дай бог колись попасти в таке місце…

Виходимо знову у двір. Олег намагається зняти панораму, а наш гід філософським тоном видає: (цитую) “засрали пам’ятку архітектури”.

Ну що ж, краще не скажеш.

При совєтах ніхто не парив собі мізки турботою про історію. Усі так завзято будували комунізм, що на інше просто не вистачало часу. От і вийшло так, що лікарні, піонерські табори і витверезники зайняли замки і палаци і зафарбували емалевою краскою розписи і ліпнину, а разом з ними – можливість зрозуміти, хто і звідки ми є…

Запитую у гіда, чи можна якось підійти до костелу, бо ми бачили, що він закритий. Він відповідає, що то не проблема – скажемо ксьондзу і він відкриє. smile

Виходимо з психлікарні і йдемо до костелу. Він виявляється відкритим – якраз час обідньої служби. Заходимо.

Я з гідом вмощуюся на останній лаві, а Олег відходить убік, щоб зробити кілька фотографій.

DSC_3128 DSC_3134 DSC_3129

Не зважаючи на розруху, костел виглядає дуже велично. Навіть зараз можна повірити, що колись він вважався одним із найгарніших у Речі Посполитій.

Тим часом я починаю вслухатися у те, про що говорить ксьондз. Це проповідь, але я слухаю і ніяк не можу зрозуміти її теми…

Ксьондз розказує, що “усі ви, дорогі мої, пам’ятаєте, як колись ваші родичі присилали вам з Канади і Америки пакунки. І чого там тільки не було… І шкіряні куртки, і дороги хустки, і всілякий одяг. Але, дорогі мої, воно все лежало мертвим вантажем, і хтось з вас продавав ці речі, а хтось просто тримав їх на горищі. І навіть зараз у декого є ті речі, в яких ніколи ніхто не ходив”. мда.....

Після кількох речень у такому дусі, ксьондз розказує одну життєву історію, яка звучить приблизно так: “Було собі два брати. Один – дуже багатий і ласий до грошей все робив, щоб ще більше заробити, купити більше землі, худоби і маєтків. А другий брат був таким-собі пиячком без сім’ї і обійстя. Вештався від кнайпи до кнайпи і пропивав все, що міг заробити. Але зрештою, прийшли до влади комуністи і багатого брата оголосили куркулем. Всі маєтки забрали і вислали його на Сибір. А молодший здав свої пляшки з-під горілки і ще й получив допомогу, як бездомний”

Після цієї історії я не знала, як реагувати. Глянула на Олега (він якраз стояв за колоною) – він теж здивовано це все слухав. Подивилася на прихожан (їх було буквально пару чоловік) – ті ж дуже серйозно слухали ксьондза.

Не знаю, може я просто давно не була в храмі і не в курсі останніх тенденцій…

Тим не менше, проповідь мене дуже потішила. Я її запам’ятала надовго, не зважаючи на цілковиту відсутність моралі.

Нарешті наш гід скомандував іти на вулицю і подивитися дзвіницю.

Ще костел на прощання

DSC_3139

На якомусь британському сайті я цілком випадково знайшла старе фото костелу. Отак тут було раніше…

wolyn2

Виходимо на вулицю і прямуємо за гідом до дзвіниці

DSC_3144

Жодного дзвона у ній немає, але виглядає вона дуже велично. Навіть у такому побитому стані.

Далі прямуємо на вихід. Попутно наш гід розказує, що у цьому костелі є крипти, де досі зберігаються мощі деяких представників роду Радзивілів (звичайно, це літературний переказ того, що він сказав smile).

Виходимо з двору костелу.

DSC_3163

деякі скульптури ближче

DSC_3150DSC_3149

Нарешті наш екскурсовод, ні сіло ні впало, каже, що ми можемо сфотографувати його на пам’ять. непонятка Ну, думаю, блін від скромності не вмре.

Він підходить до дерева, що неподалік, і … підіймає футболку.

Там таке

 DSC_3153

а з-заду таке

DSC_3151

Ми з Олегом так сміялись, що йому було важко фотографувати… посмішка на 32 Такого екскурсовода у нас ще не було.

Нарешті прийшов час прощатися і оплачувати екскурсію, тим більше, що у сквері біля костелу вже “нарисувалися” якісь два підозрілих суб’єкти, які жваво махали нашому гіду, щоб він вже закінчував екскурсію і йшов до них.

Далі – просто живий анекдот.

Олег дає нашому екскурсоводу 10 гривень (ми розсудили, що формат екскурсії потягнув якраз на таку суму).

Той бере гроші, але трохи подумавши, каже:

– Дай ще дві гривні, бо не хватить.

Ми почали реготати, але все-таки дали гроші. Навіть думки не було відмовити, особливо враховуючи, на що не хватить.

Врешті ми подякували і попрямували знову до центрального входу лікарні, бо я ще схотіла сфотографувати ворота.

Ідемо собі, аж раптом чуємо, що хтось за нами гукає. Обертаємося – нас наздоганяє екскурсовод.

Ну, думаємо, що вже знову? А він підбігає і каже до Олега:

– Дай ще 20 копійок. Так точно хватить.

ржу-немагуржу-немагу ржу-немагу

У нас просто не було слів! Ну капєц – екскурсія за 12,20 гривень… Світ ще такого не бачив!

Ми так сміялись… але гроші дали. Куди ж було діватись?! smile

На цій оптимістичній ноті прямуємо знову до входу у лікарню.

DSC_3155

Трохи сходимо у рів праворуч і бачимо один з бастіонів

DSC_3157

Вид на місток з цього боку

DSC_3159

Сторожка (тепер тут аптека)

DSC_3161

Після цього повертаємося до машини і вирушаємо в Клевань.

Наостанок ще кілька фото Олики, які я нашукала невідомо де smile

0f51c68b660c 933245825a59 d332381c35db

Advertisements

Posted 09.10.2010 by llevchenko in Волинь

Tagged with

2 responses to “ОЛИКА

Subscribe to comments with RSS.

  1. Я хоч і волинянка, але в Олиці не була жодного разу. Дякую за змістовну подоріж. Я з задоволенням оглянула те, що бачили ви і щиро посміялась. От які перли у нас водяться! Сподобалась манера подання інформації. Маю намір “побувати” на сторінках Вашого блогу у всіх ваших подорожах.

    • Олю, дякую за добрі слова.
      Буквально тиждень тому була на вашій “батьківщині”. Враження про Волинь просто надзвичайні!
      Звіти підготую пізніше, бо так часто подорожую, що нема коли писати 🙂

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: