КРАКІВСЬКІ КАНІКУЛИ: 3 день, 1 частина   Leave a comment

Інформація по підготовці до подорожі ТУТ

Перша частина подорожі ТУТ

Друга частина подорожі ТУТ

Третя частина подорожі ТУТ

Четверта частина подорожі ТУТ

П’ята частина подорожі ТУТ

 

8 липня 2010

Прокидаємося дуже рано, бо під нашими вікнами якийсь бусик півгодини газує на місці, доки пожильці врешті не збираються і не їдуть геть. злюка

Близько восьмої ідемо на сніданок. Сьогодні з їжі все те ж саме, тільки джем у брикетах (а вчора був в горщику) і є ще домашній сир.

Я, як і вчора, відразу беруся за пластівці. Крім того, беру ще скибку хліба, намазану…. меленими шкварками. smile Не знаю, як кому, але мені таке дуже смакує. Колись подібну штуку завжди робила моя бабуся. Тільки тут ця “паста” подається ще й з цибулею.

Під час того, як ми їмо, до нас підходить жінка з адміністрації і питає, чи треба прибрати в номері. Я кажу, що треба тільки викинути сміття, але міняти рушники поки що не потрібно.

Відразу після сніданку ідемо на автобусну зупинку – вчора ми прослідкували, де вона.

Прямо перед нашим приходом із зупинки виїжджає наш 304-ий автобус. Підходимо ближче і дивимося розклад.

На годиннику трохи більше 9-ої ранку, автобус відправляється в 9:01 (це він щойно поїхав), а наступна ходка – через 20 хвилин – в 9:21. Знаємо, що автобуси тут ходять дуже точно, тому маємо ще якийсь час почекати.

Щоб не стовбичити на зупинці, трохи проходимо вулицею повз готель “Галіція” і повертаємося назад. Дорогою зустрічаємо з кілька іноземних груп туристів, які прямують у копальню.

Доходимо знову до зупинки.

Через якийсь час під’їжджає наш автобус. Сідаємо. Відразу компостуємо квитки (ми купили їх ще вчора).

Квитки виглядають так:

міські з кіоска

krakow2

з автомата

krakow1

приміські з кіоска

bilet

з автомата

aglo

За  відсутність квитка – штраф 100 злотих. Те ж саме – і за неправильно прокомпостований квиток.

Компостер вибиває на квитку дату і час, щоб ви бува не захотіли скористатися ним ще раз. не можна!

Компостери є в кількох місцях у салоні. Їх більш ніж достатньо. Також біля місця інвалідів (в центрі салону автобуса) є апарат для купівлі квитків. При наявності монеток – покупка квитка зовсім не проблема. Пізніше ми в цьому переконалися самі.

У нашому випадку найбільш підходящий варіант – одноразові білети (на одну поїздку), бо ми мало їздимо протягом дня. Одноразовий квиток коштує – 2,5 злотих, а добовий – 15. Тобто, потрібно досить багато кататися, щоб покупка такого квитка мала сенс.

Десь через 15-20 хв. їзди, – ліворуч бачимо Вавельський замок. Це власне, на сьогодні наша головна мета.

Виходимо на першій же зупинці і йдемо до замку.

Перед початком під’їздної дороги сидить отаке створіння smile

DSC_2303

Під’їздна дорога

DSC_2195

З лівого боку, на стіні – таблички з іменами “спонсорів”, які у свій час дали гроші на відбудову замку (суми також зазначені)

DSC_2197

А праворуч бачимо будівлю Духовної семінарії, побудованої у 1899-1902 роках. Тут навчався і викладав Кароль Войтила, колишній Папа Римський.

DSC_2199

Над в’їздною брамою замку, – пам’ятник національному герою Польщі – Тадеушу Костюшко.

DSC_2200

Це вже другий “варіант” пам’ятника – перший був знесений ще під час Другої світової війни за наказом генерал-губернатора, який знаходився тоді у замку. Після війни, у Німеччині зробили копію і повернули пам’ятник назад у замок. Правда, кажуть, що кінь змінився – раніше був польський, а тепер – товстий німецький жеребець…

Ідемо дорогою до входу у замок.

Арка воріт

DSC_2201

Біля самих воріт стоїть група людей. Один чоловік із тієї групи звертається до нас польською. Я відповідаю, що не розумію і прошу звертатися по “Russian” або  “English”. Тут же відзивається російською жінка з цієї ж групи і представляється нам гідом – пропонує екскурсію. Ціна з однієї людини – 65 злотих. Беремо (до речі, зараз у мене вже закрадається підозра, що ми мабуть переплатили за це задоволення….).

Входимо у двір замку. Екскурсовод залишає нас чекати біля входу у Кафедральний собор, а сама іде купувати білети. Вона пеовертається і ми заходимо.

Білети

собор БІЛЕТ

У соборі фотографувати не можна, тому всі гобелени, скульптури, склепи і каплиці повинні просто залишитися у пам’яті…

Цей собор є головним храмом Кракова. Перша споруда була побудована у цьому місці ще в 11 ст. Друга – приблизно у 1090-1142 роках у вигляді романської базиліки. Коли у 1305 році базиліка згоріла, почалися роботи над побудовою нового храму. Робота тривала близько 60 років (!).

Гід розказує нам, що цей храм був королівським, тобто тут проводилися майже всі коронації після об’єднання країни, а також тут ховали королів Польщі.

Просуваємося центральним нефом до вівтаря. По обидва боки на стінах висять похмурі гобелени, на яких виткані біблійні сцени і міфологічні герої.

Ліворуч від нас бачимо надгробок короля Владислава Варненьчика

фото (не моє)

варненчик 2

Взагалі усі фото приміщення собору взяті з книжки про Вавель (авторства Я. Островського і Я. Подлєцького), а також з різних сайтів в інтернеті. Своїх фото у нас нема.

Король ближче

варненчик

Праворуч від нас бачимо надгробок короля Владислава Ягелло

владислав ягелло

На ньому король представлений, як лицар – борець зі злом – у його ніг лежить дракон. Сама ж тумба надгробка прикрашена гербами підвладних земель, які тримають у руках самі піддані. Це мало б символізувати відданість народу.

Просуваємося далі вперед і доходимо до каплиці – мавзолею Св. Станіслава

труна св. станіслава

Ось яка історія загибелі людини, останки якої зберігаються тут у величезній срібній труні (текст із якогось теологічного сайту):

“Действия короля Болеслава II вызывали у всех все большее и большее беспокойство. За его спиной люди начали называть его Болеслав Жестокий, причиной тому стали его суровые суды и жестокие действия как на поле битвы против врагов, так и против всех тех, кто ему не угодил. И все же никто не осмеливался указать королю, страдающему припадками ярости, на неоправданно жестокие последствия его действий. Никто, за исключением Станислава. Будучи епископом в столице Польского Королевства Кракове, Станислав почувствовал, что Бог обязывает его встретиться с королем и привести его к покаянию. В духе он видел, что у короля есть много хороших качеств характера, которые могли бы взять верх в его поведении, если бы король справился со своей злостью. И как только Станиславу представилась возможность лично встретиться с королем, он высказал ему все, что думал о его поведении.

 

Король без эмоций слушал Станислава. Точно не известно, почувствовал ли король после слов священника искреннее раскаяние или же просто позволил ему договорить до конца, поскольку Станислав всегда был его верным и мудрым советником. Тем не менее, вскоре после этой встречи король решил, что слова Станислава слишком дерзки и что он, Болеслав, будучи королем, имеет право поступать так, как ему хочется. В итоге этих размышлений он принял решение предать Станислава смерти. Услышав, что священник находится в соседней часовне Святого Михаила, король дал приказ своим солдатам убить его.

Солдаты поднялись в часовню и быстро вошли внутрь, чтобы лишить Станислава жизни, но даже топот десятка солдатских сапог не отвлек его от молитвы. Тогда один из солдат подошел к священнику и поднял свой меч, но Станислав продолжал молиться, стоя на коленях. Чувствуя в своем сердце несправедливость полученного приказа, солдат опустил свой меч и ушел. Вскоре и остальные солдаты последовали за ним.

Когда они вернулись к королю и сообщили о своем отказе выполнить приказ, у Болеслава начался приступ ярости, и он напал на одного из солдат, чтобы вытянуть из ножен его кинжал. Сбив беднягу с ног, король побежал прямо в часовню и, найдя там Станислава, который все еще стоял на коленях и пребывал в глубокой молитве, пронзил его сердце кинжалом. Станислав умер на месте.

 

 

Это убийство оказалось последним поступком Болеслава II как короля. Смерть епископа объединила против него дворян, и он вынужден был спасаться бегством в Венгрию, где и умер два года спустя”.

Така от повчальна історія.

труна станіслава 2

Далі прямуємо до Головного вівтаря

вівтар 3

По обидва боки від нього – розсунені лави. Ближче до переду – “комфортніші” сидіння, на яких сиділи представники духовенства і знатні особи.

вівтар 2

За лавами видніють надгробки ще двох відомих польських королів. Праворуч – надгробок Казимира Великого, створений у 1370-1382 роках.

казимир великий2

Над тумбою встановлений такий-собі балдахін, який тримається на вісьмох колонах. Це зроблено з метою показати, що над душею короля простягається небесна гладь.

Одна з фігур на тумбі

надгробок казимира великого

З лівого ж боку – надгробок Владислава Локетка

локеток

Він зроблений з пісковика у 2 пол. 14 ст. Надгробок стоїть всередині аркади, а його тумба прикрашена фігурами плакальників.

До речі, ім’я короля – Локеток, походить від слова “лікоть” (з рос. – локоток), бо король був дуже низького зросту.

Перед сходами до вівтаря – повертаємо ліворуч і просуваємося за годинниковою стрілкою позаду вівтаря.

Тут розташовані каплиці – квадратні “ніші”, в яких – надгробки, скульптури і декор. У каплицях – поховані як королі, так і духовенство (деякі Краківські єпископи давали кошти на будівництво своїх власних каплиць у Кафедральному соборі).

Прямо за вівтарем є каплиця короля Стефана Баторія, побудована на гроші королеви Анни Ягелонки.

баторій3 баторій2

Король ближче

баторій

Відразу біля неї – дуже скромна каплиця єпископа Томіцкого.

єпископ томіцкий

Трохи далі – каплиця Яна Ольбрахта, який помер майже через 10 років після смерті свого батька – короля Казимира Ягелончика у 1501 році.

Ця каплиця виконана у зовсім іншому стилі, ніж інші королівські надгробки. Тут пам’ятник розміщений в ніші, з архітектурними елементами у стилі ренесансу.

надгробок ольбрахта

Просуваємося далі і праворуч бачимо надгробок королеви Ядвіги.

ядвіга 1

Щодо цієї королеви, то в неї дуже цікава життєва історія. Взяти хоча б те, що на престол вона стала раніше за свого чоловіка – короля Владислава Ягелло (у віці 11 років). Це сталося в результаті політичної перемоги тієї частини польської шляхти, яка виступала проти її сестри Марії.

Оскільки закони Польщі забороняли ставити на преслол жінку, то Ядвігу офіційно називали “королем”.

У віці 14 років вона вийшла заміж за литовського князя Ягелло. Частково цьому рішенню посприяв краківський єпископ, який переконав Ядвігу у її високій місії – навернути у християнство цілий народ язичників.

Ядвіга була відома своєю добротою. Вона допомагала бідним, а незадовго до своєї смерті передала усі свої коштовності для розширення Краківського університету. Якраз тому, Ядвіга була похована з дерев’яною кулею і жезлом (замість скіпетра і держави) – вони були знайдені в її гробниці після ексгумації.

ядвіга3

Ще за життя, ім’я Ядвіги в народі почало обростати легендами. Говорили, наприклад, що якось вона цілу ніч молилася перед роз’яттям у соборі на Вавелі і врешті Христос з розп’яття заговорив з нею (це розп’яття тепер показують, як реліквію).

У 1866 році католицька церква оголосила Ядвігу блаженною, а в 1997 році папа Іван Павло ІІ проголосив її святою.

ядвіга 2

Ми ж просуваємося далі і напроти надгробка Ядвіги (зліва) бачимо капелу Сигізмунда.

clip_image002

Робота над нею тривала більше 10 років, з 1519 по 1533 роки. Це яскравий зразок італійського ренесансу. Відповідно до цього стилю, капела зроблена у формі квадрата, який у верхній частині переходить у восьмигранник, що закінчується куполом.

У нішах капели – фігури святих. Усі елементи декору виконували італійські майстри під керівництвом Береччі.

Сам королівський надгробок зроблений з червоного угорського мармуру

Король Сигізмунд Старий робив цей мавзолей із думкою про усипальницю для себе і свого роду. Тут мали проводитися богослужіння і звучати літургійний спів. Відповідно до звичаїв ренесансу, королі Сигізмунд Старий і Сигізмунд Август зображені сплячими.

каплиця сигізмунда

У верхній частині капели – декорації з міфологічними сценами – морські чудовиська з риб’ячими хвостами, німфи і богині.

Вівтар капели

каплиця сигізмунда вівтар

Купол капели

купол каплиці сигізмунда

Біля капели Сигізмунда є мало не точна її копія – капела Вазів.

капела вазів

Королі цієї династії правили Польщею за результатами виборів, але визнавали свої права на трон через родинні зв’язки з Ягелонами. Мавзолей за копією надгробної капели останніх Ягелонів був зроблений якраз для того, щоб підкреслити родинні зв’язки.

Ця капелла стала останнім королівським мавзолеєм у Кафедральному соборі. Коли її закінчували, з польської лінії Вазів вже нікого не було живого.

Від цієї капелли проходимо повз дві каплиці і потрапляємо до Свентокшинської каплиці, в якій встановлений надгробок короля Казимира Ягелончика.

Каплиця побудована у 15 ст. Це місце є похованням не тільки короля, а і його дружини – Єлизвети Ракушанки.

Інтер’єр розписаний російськими художниками, яких дуже цінували при дворі короля.

От знайшла такий малюнок каплиці

свентокшиська капела

Надгробний пам’ятник Казимиру Ягелончику створений скульптором Вітом Ствошем. Король одягнений у літургійний одяг, ніби у передсмертній агонії.

казимир ягелончик2

Тумба ж надгробка декорована плакальщиками, які зігнені у конвульсіях….

казимир ягелончик1

Королеві ж у цій каплиці присвячена тільки плита у підлозі.

Крім того, у цій каплиці є ще надгробок єпископа Солтика.

свентокшиська солтик 2

Переходимо центральний неф і входимо у каплицю Св. Трійці. Усі її стіни розписані яскравими візерунками і портретами відомих людей того часу.

Склепіння

каплиця св. трійці 2

Вітраж

каплиця св. трійці

Божа Матір Бердичовська (Бердичівська?)

MB_Berdyczowska

Щодо цієї каплиці, то вона особливо цікава для нас ще й тим, що створена була на гроші королеви Софії (Гольшанської), дочки київського намісника і В’язинського князя). Софія була останньою, четвертою, дружиною короля Владислава ІІ Ягелло. Її доля є не менш цікавою, ніж доля першої дружини короля – Ядвіги.

Познайомилися Владислав і Софія десь в 1421 році, коли Ягелло разом з Вітовтом поверталися в Литву після успішного підкорення Смоленська. Дорогою вони зупинилися у князя Друцького (зараз Друцьк – території Білорусі), в якого якраз тоді гостювали дві його племінниці – Василіса і Софія Гольшанські.

Побачивши їх, Ягелло вирішив посвататися, бо був вже немолодим, крім того – вдівцем, і не мав синів (дві перших його дружини: Ядвіга і Анна Цельська передчасно померли і залишили йому по дочці, а з третью – Ельжбетою Грановською у нього взагалі не було дітей).

Спочатку Ягелло хотів посватати Василісу, але помітив у неї вусики, що свідчило про її міцне здоров’я. Старий король такий варіант відкинув і зробив вибір на користь Софії. Оскільки вона була молодшою сестрою (а шлюб молодшої сестри раніше за старшу був великим соромом), то тут же вирішили одружити і Василісу з племінником Ягелло – Іваном Бєльським.

За якийсь час у Новогруді влаштували весілля. Молодому був 71 рік, молодій – 17. До речі, для цього одруження Софії до велося прийняти католицьку віру, бо до того вона була православною.

Після весілля і приїзду до Польщі Софія жила у Вавельському замку. Король часто залишав її одну, і це тоді, коли проти неї виступали представники дворянства (на руку короля було дуже багато претенденток), а сам король не поспішав з коронацією дружини.

Нарешті, через 2 роки Софія таки була коронована у кафедральному соборі (до речі, в якості коронаційного дару собору Софія пожертвувала релікварій (ковчег, в якому зберігають мощі святих) з головою Святого Станіслава.

Трохи пізніше, у тому ж році, Софія народила старшого сина – Владислава, якого пізніше визнали спадкоємцем престолу (батьківство Ягелло ніхто не оскаржував, бо син був дуже схожим на батька). При хрещенні Владиславу дали аж 25 хресних батьків (!), серед яких був навіть тодішній папа римський.

Ще через два роки, Софія народила другого сина – Казимира, але у півторарічному віці він помер. Ще через рік Софія завагітніла втретє.

Якраз у цей час її звинуватили у подружній зраді. Ягелло цим чуткам повірив і дворових Софії почали допитувати. Ніби-то під тортурами вони визнали вину королеви і назвали аж 7 імен чоловіків. Трьом з названих потім вдалося втекти, а решту заарештували. Королеву ж посадили під домашній арешт.

Далі Ягелло вирішив провести суд, на якому усі підсудні заперечували вину Софії і наполягали, що вона не зраджувала короля.

Після народження третього сина Софія прийняла очищувальну клятву. Також зробили це ще сім придворних дам і служниця королеви. Справа була закрита і арештованих відпустили. Тим не менше, відносини між подружжям і репутація Софії були зіпсовані назавжди.

Третього сина Софії і Ягелло назвали Казимиром Андрієм. Батьківство Ягелло і тут було поза сумнівом, бо і цей син був дуже схожим на батька.

Через 7 років після нароження Казимира, Владислав ІІ Ягелло помер (до речі, це сталося на Україні, у м. Городок, Львівської області) і Софія залишилася вдовою.

Її подальша доля, а також доля її синів, була досить складною і насиченою подіями. Усе почалося з боротьби за корону (10-річний Владислав не міг тоді претендувати на неї), а далі тривали безкінечні політичні ігри, в які королева втягувала своїх синів, добиваючись для них кращого статусу і влади.

Також з іменем Софії пов’язують смерть дочки Ягелло від Анни Цельської – Ядвіги. Дівчина була визнаною спадкоємицею престолу (саме вона, а не Владислав, старший син Софії) і померла у віці 23-х років. Казали, ніби-то Софія її отруїла. Справа дійшла навіть до очищувальної клятви (знову!), але достеменно невідомо, чи то хвора Ядвіга клялася, що не була отруєна, чи то Софія клялася, що була непричетною… Зрештою, Ядвіга завжди мала дуже слабке здоров’я і могла померти від чого завгодно.

За якийсь час Владислав таки став королем Польщі, але йому довелося правити зовсім недовго – у віці 19 років він загинув у битві з турками при Варні. Після його загибелі молодший син Казимир довго не погоджувався прийняти польську корону, наполягаючи на тому, що брат ще повернеться (мертвим Владислава ніхто не бачив і до останнього сподівалися, що він живий і потрапив у полон до турків). Врешті Софії вдалося вмовити Казимира і він прийняв престол.

З часом Софія відійшла від політичних справ і спокійно жила в замку у Сяноку, цікавлячись лише господарством і новинами від сина Казимира.

У 1461 році вона дуже захворіла, але приймати ліки відмовлялася, сподіваючись, що хвороба пройде. Тим не менше, їй ставало дедалі гірше, аж доки її не розбив параліч, а тоді вона, прийнявши причастя, померла.

Казимира у той час не було в столиці і весь час до його повернення (протягом 7 днів) тіло Софії знаходилося у костелі Св. Михаїла у Кракові.

Потім Софію поховали у Кафедральному соборі у каплиці Св. Трійці.

Після себе Софія залишила величезні борги. Цікаво також, що її називають останньою неграмотною королевою Польщі (вона ніби-то вилася читати вже після одруження з королем). Тим не менше “неграмотна” Софія була ініціаторкою пешого перекладу біблії польською мовою. Ця біблія так і називаєься – “Біблія королеви Софії”.

Ось одна з її сторінок

біблія софії

Щодо синів Софії, то Владислав, якого вона так довго чекала, таки загинув при Варні (його голову турецький султан довгий час зберігав у посудині з медом, як військовий трофей), а Казимир – тривалий час був королем Польщі і мав аж 13 дітей (!) – 6 синів і 7 дочок.

Четверо його синів були королями (Польщі і Угорщини), один син був краківським єпископом і архиєпископом Гнезинським, а ще один – помер у молодому віці (і пізніше був канонізований).

Дві дочки Казимира померли ще у досить ранньому віці (обидві Єлизавети), а решта 5 – були одружені з герцогами сусідніх країн.

Але повернемося до собору.

Після каплиці Св. Трійці ідемо “жіночою” частиною собору до входу у королівські гробниці. Спускаємося у підземелля і тут у нас черговий раз перевіряють білети (усі ці організаційні моменти бере на себе гід, а ми просто ідемо за нею, задерши голови smile ).

У підземеллі виявляється ще більше гробів ніж нагорі непонятка  Тут вам і королі, і поети, і письменники і діячі культури і полководці…. Також є і діти королів (в якомусь приміщенні ми бачили маленькі труни). Взагалі цей собор – то якась велика братська могила, з гарним освітленням і всілякими оздобами. Чи то краще – елітний гуртожиток. Справляє трохи грітюче враження.

склеп2 склеп3

Приміщення з криптами Міцкевича і Словацького

склеп міцкувича і словацького

Склеп Пілсудського

склеп пілсудського склеп пілсудського2

Склеп Св. Леонарда, тут поховані Костюшко і Понятовський

склеп леонарда

У підземеллі також є і надгробок першого в історії собору політика. Тут похований колишній президент Польщі Лєх Качинський з дружиною, які не так давно загинули в авіакатастрофі у Росії. Для Вавеля це беспрецендентна подія у плані поховання.

труна качинського

Надгробок Качинських дуже простий, виконаний зі світло-жовтого мармуру. Його прикрашають квіти і польський прапор.

Поступово наближаємося до виходу з підземелля. Виходимо на вулицю.

Вихід

вихід зі склепів

Наступна частина подорожі ТУТ
Advertisements

Posted 25.08.2010 by llevchenko in Польща

Tagged with ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: