КРАКІВСЬКІ КАНІКУЛИ: 2 день, 3 частина   Leave a comment

Інформація по підготовці до пододорожі ТУТ

Перша частина подорожі ТУТ

Друга частина подорожі ТУТ

Третя частина подорожі ТУТ

 

Рухаємося шахтою далі і потрапляємо у каплицю Св. Хреста. Тут знаходяться дерев’яні скульптури 17 ст. Слід звернути увагу на те, що тут немає мікроорганізмів, які псують деревину, тому дерево не гниє, а тільки просякає сіллю.

DSC_1930

У цій каплиці дуже гарна підлога, але її просто неможливо сфотографувати. злюка Не допомагає ні спалах, ні довга витримка, словом…. капєц якийсь.

Також на стінах тут видно позначки у вигляді хрестиків – шахтери завжди знали, у якому місці потрібно припинити роботу з породою, тому вони ставили помітки, що у цьому місці сіль добувати вже не можна.

Дорогою далі виходимо до величезного приміщення. Це – каплиця Св. Кінги, створена у 1896 році.

Ми бачимо її з верхніх сходів такою

DSC_1980

Каплиця є діючою, тут проходять богослужіння по великих святах. Також у цій каплиці можна замовити весільний обряд.

Розташована каплиця Св. Кінги на глибині 101 метр. Її довжина – 54 метри, ширина – 15-18 метрів, а висота – 10-12 метрів.

Весь декор стін, підлога і люстри – зроблене з солі.

Тут ми робимо невеличку зупинку і Магда дає нам трохи часу, щоб озирнутися і пофотографувати.

Людей у каплиці дуже багато, тому кожного разу мусимо якийсь час чекати, доки звільниться місце для гарного ракурсу.

Взагалі у шахті одночасно проводять екскурсії для кількох груп. Іноді групі навіть доводиться чекати, доки попередня група вийде з якоїсь камери. Буває так, що ми ідемо коридором і бачимо останніх учасників попередньої групи, а позаду нас уже йде наступна…

Магда розказала нам, що у цій копальні можна також замовити спеціальні екскурсії, які проводять геологи на нижніх рівнях шахти. Такі екскурсії потрібно замовляти заздалегідь на сайті копальні.

Але повернемося до каплиці.

Її права сторона оформлена скульптурними сценками зі Старого Завіту.

вирок Ірода1 вирок Ірода2 народження Христа

Марія і Йосип з немовлям

DSC_1998

Вівтар

DSC_2003

Ліва ж стіна каплиці оформлена об’ємними картинами, в яких видно перспективу, але її дуже важко передати на фото

Тайна вечеря

DSC_2009

помазання

rfhnbyf

Зліва від вівтаря є табличка із написом “Weliczka 2010”. Групи беруть ту табличку і стають до фотографії (потім своє фото вони забирають на виході з копальні).

Біля правого крила сходів є “автопортрет” скульптора, який він встиг зробити ще за життя.

1986

У 1999 році у цій каплиці у протилежному кінці від вівтаря була встановлена соляна скульптура папи Івана Павла ІІ.

Після каплиці Св. Кінги переходимо на нижній рівень і потрапляємо у камеру Еразма Баронча. Тут є соляне озеро, завглибшки 9 метрів. У ньому – розсіл (концентрований розчин, в якому на літр води припадає близько 320 грам солі).

камера Баронча2

Зараз для виробництва солі використовується лише такий розчин, який витікає з шахт. Після виварювання з нього добувається сіль. Крім того, у Велічці виробляють і солі для ванн і спеціальні солі для фармакологічної промисловості. Певна кількість солі іде також на виробництво сувенірів.

У камері Баронча Магда пропонує нам кинути в озеро монетку. Це потрібно не тільки для того, щоб повернутися, а ще й для того, щоб збулося бажання. Для цього треба стати спиною до озера, взяти в ліву руку монетку, загадати бажання, а тоді кинути монетку в озеро через праве плече. Якщо кидаєте кредитку, то треба ще промовити пінкод (це дійсно така інструкція від екскурсовода smile ).

Далі будь-який туристичний маршрут по соляних копальнях Велічки включає камеру Міхаловіце. Вона розташована на 2-ому нижньому рівні на глибині 110 метрів. Утворилася ця камера після 100-літньої розробки пласта зеленої солі. Це унікальна камера за своїми розмірами (її склепіння доходить до першого рівня). Камера має укріплення з дерев’яних балок, всередині яких є справжній витвір столярного мистецтва – дерев’яні сходи. У нижній частині камери також є подіум для оркестру (!) і пам’ятник шахтеру, авторства Мечислава Клюзки.

Нажаль, наш сьогоднішній маршрут оминає цю камеру. Ми не знаємо, чи вона закрита тимчасово, чи там проводяться якісь роботи… (про сам цей факт ми дізналися вже після екскурсії і перегляду куплених книжок, тому питання так і залишилося без відповіді).

Після камери Міхаловіце екскурсія переходить до камери Дроздовіце, яка після 10-річної перерви була знову включена у туристичні маршрути. Ця камера також має дерев’яні укріплення, в одному з яких є таблички з текстами старовинних шахтарських пісень. А на стіні тут висить мармурова меморіальна дошка на честь 500-річчя Ягелонського Університету. У 1912 році тут був бенкет, влаштований шахтерами для професорів цього навчального закладу. Це дійство було приурочене 550-річчю від дня заснування університету.

камера Дроздовіце

наше фото

DSC_2015

Просуваємося далі. Разом з англомовною групою туристів потрапляємо у камеру Веймар. Тут дуже темно, але ми вловлюємо відблиск соляного озера, яке було створене тут у 60-х роках. Тут ми слухаємо музику Шопена і спостерігаємо таке-собі світлове шоу. Щось сфотографувати майже неможливо, хоч плач…

камера Веймар

Просуваємося маршрутом далі. Магда розказує, що наразі у містечку Велічка живе близько 20 000 жителів. 1000 з них – прицює в копальні. 500 чоловік з цієї тисячі – екскурсоводи (!). Решта жителів міста працює переважно в Кракові. Для багатьох Велічка – просто спальня у домі.

Далі заходимо у камеру Юзефа Пілсудського, польського полководця, що похований у Вавельському замку. Ця камера складається з двох “приміщень”, з’єднаних між собою тунелем. Вона була включена у туристичний маршрут у 19 ст. Дно камери було залите соляним розчином і на човні можна було пересуватися тунелем з одної камери в іншу.

камера Пілсудського скульптура Пілсудського

В цій камері Олег зробив чи не найкращі фото

DSC_2031 DSC_2032

З камерою Пілсудського пов’язана історія із загибеллю німців (які напідпитку каталися тут у човні), а також тут є “лавка кохання” (знаходиться ліворуч від виходу). Коли Магда пояснила, що для удачі в коханні треба сісти на цю лавку – латвійські студенти відразу влаштували на ній фотосесію.

Дорогою до наступної камери бачимо такий паровозик (литовські студенти відразу його обсідають smile ).

DSC_2035

Далі прямуємо до камери Станіслава Сташиця.  Це величезна камера, найвища на туристичному маршруті. Раніше (до засипання нижньої частини) її висота складала 50 метрів (!). Зараз – тільки 36. Саме в цій камері гітлерівці хотіли організувати цех по монтажу частин для літаків. І саме тут працювали закатовані поляки…

камера Сташиця

Просуваємося далі. На виході мало не з кожної камери Магда нас перераховує, як дітей, щоб знати, чи бува хтось не загубився. smile

У наступному коридорі зустрічаємо Скарбника. Це дух, який своєю появою попереджував шахтерів про небезпеку. Тут його скульптура закриває вхід в обвалений штрек….

Тут Магда каже, що наша екскурсія закінчується. Вона підводить нас до схеми шахти (яка розташована тут же на стіні) і показує, де ми знаходимося. Ліворуч від нас скляний ліфт, яким можна піднятися нагору (за додаткову плату). Збоку від ліфта – прилавок, де продають листівки і марки зі світлинами Велічки. Звідси можна надіслати комусь листівку і вона прийде з поміткою, що листівка надіслана з шахти.

Тут же продають і сувеніри. Взагалі, у шахті дуже багато прилавків з соляними сувенірами, але купувати їх тут не раджу – зверху асортимент набагато більший.

Магда каже, що через 15 хвилин бажаючі зможуть піти з нею на екскурсію по музею шахти. Це безкоштовно. Екскурсія буде тривати 45-50 хв., але маємо мати на увазі, що в музеї трохи холодно.

Іти до музею зголошуються десь чоловік 18. Магда показує нам на схемі камеру Вісла, в якій ми маємо зустрітися через 15 хвилин.

Всі розходяться хто-куди. По ідеї з цього місця можна мало не самому блукати по шахті, повертаючись маршрутом назад (я не цілком у цьому впевнена, бо ми не пробували). Взагалі сумніваюся, що в когось може виникнути така ідея, бо вже після одної екскурсії ноги гудуть…

Ми ж прямуємо до камери Вісла, бо також зголосилися іти до музею.

Проходимо таким коридором (зверніть увагу яка підлога!)

DSC_2045

і потрапляємо у камеру Будрика Тут роташований ресторан, де можна досить смачно поїсти. Ми були б дуже не проти у цьому переконатися, але мусимо бігти далі, бо зовсім немає часу, щоб стояти з підносом у черзі.

DSC_2046

Далі по маршруту – камера Варшава. Це дуже велика камера (54 м – 17 м – 9 м), з якої у свій час було добуто близько 20 тис. тон солі.

Зараз вона використовується як зал для спортивних та культурних заходів. Тут є концертна площадка (у ній під стелею – вирізьблений герб копальні), а також кінотеатр, де можна подивитися фільм “Солений смак шахти”.

DSC_2047 DSC_2048

З цієї камери нарешті потрапляємо у камеру Вісла. Праворуч тут розташовані прилавки, де можна купити їжу і сувеніри, а ліворуч є виходи до ліфтів. Прямо по курсу читаємо надпис (англійською і польською): “вхід у музей для груп”. Ідемо туди, тим більше, що там вже видніють чотири литовські голови. smile

Магда стоїть там же. П’є каву.

Через якийсь час нас пропускають до входу (попередньо перераховують і записують кількість у журналі).

Наступна частина подорожі ТУТ
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: