КРАКІВСЬКІ КАНІКУЛИ: 2 день, 2 частина   Leave a comment

Інформація по підготовці до подорожі ТУТ

Перша частина подорожі ТУТ

Друга частина подорожі ТУТ

Далі потрапляємо у каплицю Св. Антонія

DSC_1929 DSC_1931

фото з книжки

каплиця Св. Антонія2 каплиця Св. Антонія

Люстра із солі

DSC_1930

Ця каплиця є одною з найстаріших підземних каплиць. Перша служба тут пройшла у 1698 році. Сюди шахтарі приходили перед початком роботи. При такій небезпечній професії не дивно, що вони були такими набожними. Взагалі у шахті каплиць досить багато.

Під дією вологого повітря соляні скульптури і вівтар постійно руйнуються, тому зараз, щоб їх побачити – треба трохи пофантазувати…

До речі, після того, як у 1697 році одна з підземних каплиць згоріла, королівська комісія заборонила зберігати тут ікони і скульптури з легкозаймистих матеріалів. Саме завдяки цьому народилася традиція різьби по солі.

Після цієї каплиці потрапляємо у камеру Яновіце. Тут розташована скульптурна група, яка показує старовинну легенду. Звучить легенда приблизно так:

якось дочка угорського короля Белли IV Кінга кинула свою обручку в соляну шахту у Марамуреші (це в Угорщині). Все це сталося, коли вона якраз збиралася виходити заміж за польського короля.

Коли вже Кінга потрапила до Польщі, то у Велічці вказала шахтерам місце, де потрібно копати. У тому місці вони почали видовбувати шахту і у першому добутому соляному камені знайшли обручку королівни.

DSC_1934

З того часу Кінга вважалася покровителькою шахтарів – солекопів. А в 1999 році під час свого візиту римський папа Іван Павло ІІ навіть оголосив її святою.

Ліворуч від ніші зі скульптурами є ще одне підземне їдло – соляні спагетті smile

DSC_1932

А стеля там отака

DSC_1936

Просуваємося коридорами далі.  У нашій групі є п’ятеро студентів з Литви. Четверо з них хлопці просто гігантського зросту і статури. Для решти групи ці вікінги дуже “зручні”, бо коли хтось відстає, щоб зробити фотографії, то потім групу легко наздогнати – варто тільки знайти під стелею 4 голови.

До речі про фотографії – схоже, що усі яскраві фотоальбоми, що продаються на виході з шахти, мають на меті показати нам тільки те, що нема чого фотографувати своїм фотоапаратом… Це дійсно так, бо в шахті фотографувати без штатива просто нереально. Не виходить жодного нормального кадру. Якщо вдається сперти на щось руку, – то ще більш-менш.

Наш апарат постійно викаблучується, не хоче фокусуватися. Йому дуже бракує світла і аж злість бере, бо навколо всі переважно з мильницями і тільки те і роблять, що блимають спалахом. злюка

Взагалі важко щось сказати про художню цінність любительських фото з копальні…. Власне тому ми і купили на виході альбом з фотографіями, щоб “по-нормальному” подивитися на те, що бачили.

Тим часом потрапляємо у наступну камеру, яка має назву – Згоріла. Тут виставлені скульптури, які ілюструють небезпеку, що загрожувала шахтерам в їх роботі. До слова, в шахті можна побачити і гнуті дерев’яні стойки, що не витримують тиску гірського масиву

(деякі фото з книжки)

стихія1 стихія2 стихія3

У Згорілій камері показано небезпеку від виділення метану. Цей газ легший за повітря. Він накопичувався під стелею камер і при з’єднанні із повітрям (у певній пропорції) створював вибухонебезпечну суміш, що могла вибухати від взаємодії з вогнем (у інших пропорціях ця суміш просто повільно згорала без вибуху).

У ті часи ще не були відомі способи видалення метану задопомогою провітрювання камер і всі роботи велися при відкритому вогні світильників. Це було дуже небезпечно, тому з’явилися спеціальні шахтарі – “грішники, що каються”, завданням яких було випалювати метан, який накопичувався під склепінням. Це були дуже досвідчені шахтарі, вони були одягнені у вологий одяг і повзали під стелею, тримаючи в руках факели на довгих держаках.

грішники2

Далі переходимо до камери Селець. Експлуатація цієї камери розпочалася у 1646 році і тривала близько 60 років.

Тут розташовані скульптури, що демонструють способи транспортування солі. Справа у тому, що протягом багатьох століть транспортуванням солі займалися виключно самі шахтарі. Вони перекочували бочки з мілкою сіллю, а менші уламки – носили в мішках, що називалися “шлафами”.

Возик, який зображений на цьому фото називався “венгерською собачкою”, через те, що був запозичений в угорських шахтарів і рухаючись скрипів так, що здавалося, ніби гавкає собака.

DSC_1941 DSC_1942

Вже потім в копальнях з’явилися коні, які рухали кінний привід і заміняли людей у процесі транспортування.

DSC_1943 DSC_1947

Далі ми проходимо по тунелю, підлога в якому має отакі рейки

DSC_1949

Магда каже, що раніше, туристів возили по шахті у вагонетках і якби ми не запізнилися на 160 років, то теж могли б у них покататися. smile

Мабуть, ми не дуже багато втратили, бо все-таки рейки прокладені далеко не у всіх місцях шахти і ми не могли б побачити усіх камер.

Далі потрапляємо у камеру Казимира Великого. У ній відразу вражає величезне погруддя короля (нажаль через фото не можна показати справжні пропорції).

камера Казимира

Те, що тут є камера, присвячена королю, дуже символічно, бо саме він дав цій копальні кодекс законів, які регламентували її діяльність.

Тут також є кінний привід, що використовувався для підняття величезних глиб солі на верхні рівні. Рухало його четверо коней, які були запряжені у тягові важелі.

камера Казимира Великого

Далі по марштуру у нас камера Пєскова Скала, що з’єднує два верхні рівні копальні. У цій камері на стінах дуже помітні сліди від роботи дробильників, які добували сіль вручну. Ця камера також має сходи, продовбані в солі. По ній вантажники виносили в сумках мілку сіль.

Просуваємося далі – у невеличкому коридорі бачимо воскові фігури

DSC_1955

Магда розказує, що колись батьки часто приводили у шахту своїх неслухняних дітей, щоб показати, як тут тяжко працюють. Казали, що якщо діти не будуть чемно поводитися, то їх віддадуть сюди на виправні роботи. smile

У цьому місці дітям, які є в групі, пропонують покрутити колесо і подивитися як від їхніх зусиль з дна шахти піднімається бочка.

Далі ми спускаємося сходами вниз

DSC_1964

і потрапляємо у поздовжній штрек Кунегунда, який розташований на глибині 90 метрів під землею. Тут є скульптури гномів, що охороняють соляні скарби і допомагають шахтерам. Колись по цьому штреку добута сіль транспортувалася на вищі рівні.

Щодо гномів, то є гарне пояснення довжині їхньої бороди – було повір’я, що дівчина, яка хотіла вийти заміж, мала обов’язково лизнути бороду гнома; дівчат було багато і з часом від довгих борід залишилися тільки маленькі смички… smile

Далі потрапляємо у поперечний штрек Кунегунда

DSC_1967

а після нього – у двір Кунегунда

DSC_1969

Дорогою Магда розказує, що колись сіль була надзвичайно дорогою, бо використовувалася не тільки у приготуванні їжі, а і в консервуванні. Видобуток у Велічці приносив польській короні шалені гроші. Казали, що навіть весь Краків був збудований на солі, не кажучи вже про перебудування Вавельського замку…

Тут виникає питання – коли шахта приносила більше грошей – тоді, коли тут ще добували сіль, чи зараз, – коли кожного року сюди приїжджає близько мільйона туристів?

Наступна частина подорожі ТУТ
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: