КРАКІВСЬКІ КАНІКУЛИ: 1 день   Leave a comment

Інформація про підготовку до поїздки ТУТ

6 липня 2010

Нас доставляють на автовокзал у Рівному десь близько 11 вечора. Ми влаштовуємося на одному з диванів – маємо чекати аж до 1 години ночі.

Трохи байдикуємо, а тоді відкриваємо книжки, бо ані спати, ані просто сидіти, якось не виходить.

Врешті, за 15 хв. перша виходимо на платформу. Накрапає дощ і на майданчику автовокзалу майже нікого немає. Тільки ми і ще якісь люди, які також чекають автобуса на Вроцлав.

Ми якийсь час стоїмо під дощем і вже починаємо нервувати, бо автобус запізнюється.

Зрештою, він приїжджає десь на 20 хв. пізніше і ми з полегшенням заходимо.

Виявляється, що в автобусі їде всього чоловік 20-25, але всі нахабно позаймали по два сидіння і позвішували ноги у прохід, так що і пройти не можна. злюка Водій трохи всіх розганяє і ми сідаємо на двох сусідніх кріслах по обидва боки проходу. Їдемо.

Далі починаються усі красоти подорожування громадським транспортом – хтось хропе на весь салон, хтось сопе, хтось пакетами шелепоче… До того всього, під стелею горять голубі лампочки і автобус чомусь так трясе… Ніби і Неоплан, але в салоні так шумно, що спочатку ми навіть не можемо заснути (а доки чекали на автовокзалі, то очі вже злипалися обом).

Врешті, я надуваю підголовник і Олег якось на ньому дрімає. Я ж дивлюся по сторонах і помічаю, що теж раз-по-раз провалююся в сон.

У Львові наші водії заїжджають на якусь заправку і стовбичать там десь з півгодини.

Далі прибуваємо на Львівський автовокзал, також із запізненням. На годиннику в автобусі вже польський час, а по українському – близько 6-ої ранку.

У Львові автобус стоїть аж 20 хвилин. Мабуть водії там снідають.

Варушаємо далі. Надворі без кінця лиє дощ і в нас вже починає закрадатися питання – нащо ми взагалі кудись їдемо? То ж навіть парасолі не взяли…

Всю дорогу зі Львова до кордону намагаємося спати. Сходить сонце. Ні їсти ні пити не хочеться. Втома неймовірна, так ніби пішки ідемо.

В якийсь момент під час руху я помічаю, що обидва водії в салоні, у проході….? витріщені очі Чи в них там ще є третій, чи ми на автопілоті їдемо?…

На митницю у Краковці прибуваємо десь в 7 ранку. Правий під’їзд до поста зайнятий довжелезною чергою фур і легкових автомобілів (тут проходять контроль ті, що мають товари).

Наш автобус прямує до лівого в’їзду – це смуга для автобусів, праворуч якої – “зелений коридор” (для тих, кому нема чого декларувати).

Доки чакаємо дозволу проїхати далі, я спостерігаю за тим, як проходять контроль легкові автомобілі. Схоже, що все відбувається дуже швидко і оперативно. На першому шлаrбаумі їх пропускають невеликими групами, десь по 6 машин.

Ми також просуваємося поряд з ними.

На наступному контролі всі машини зупиняються біля знака СТОП, тоді водій і пасажири йдуть до будок “митний” або “паспортний” контроль (яка відкрита) і показують документи (чи ставлять там якісь відмітки, чи ні – я не бачу). Потім люди повертаються до машин, а з будки виходить митник з печаткою і прямо надворі ставить людям печатки в документах. Все це займає від сили хвилин 10 (на одну машину).

До нас же в автобус заходить приємної зовнішності “митничка” і збирає у всіх паспорти. Десь через хвилин 20-30, не більше, заходить водій і їх повертає. Після цього ми рухаємося далі.

Попереду вже видно польський термінал із написом “Rzechpospolita polska”. Ми ж стоїмо між двома країнами. Недалеко від нас з обох боків тягнеться залізний паркан, що очевидно, є межею. smile 

Праворуч – по зеленому і “звичайному” коридору – багато старих машин. Всякі допотопні жигулі, москвичі, фіати, вольво і мерседеси… Є кілька скутерів. Якийсь дядько на мотоциклі з коляскою. Таке враження, ніби ми в якомусь ретро автомагазині… Вигляд деяких машин взагалі викликає питання, як вони сюди доїхали. smile

Просуваємося до польського посту ДУЖЕ повільно. Десь хвилин за 40 нам знову кажуть приготувати паспорти.

Заходить польський митник і починає збирати документи. Чуємо, що запитує про готельні ваучери, запрошення і потроху починаємо нервувати… Бачимо, що хтось попереду дав ваучер з нашого готелю. Теж у копії.

Когось митник запитує, куд саме їде, з якою метою, якщо туристи, то що будуть дивитися… хм...

Митник доходить до нас. Даємо паспорти. Він ніби трохи обурюється, що наш ваучер не в оригіналі…. Після збору решти документів – виходить.

Через якийсь час заходить водій, називає прізвища двох дівчат і каже їм вийти. Ті – виходять і йдуть з митником кудись всередину приміщення поста. Ми всі починаємо нервувати.

Потім водій заходить знову і десь з інтервалом у 15 хв. викликає ще двох пасажирів. Їх про щось питають прямо під автобусом і вони повертаються.

Дівчат ще нема.

Ще через 15 хвилин заходить водій і викликає нас з Олегом. непонятка Виходимо.

Під автобусом стоїть митник (вже інший), питає, в які ще країни ЄС ми їздили. Кажемо. Далі запитує, чого саме ми їдемо до Польщі. Відповідаємо, що їдемо у Велічку і в Краків. Митник питає, скільки днів будемо в Польщі, чи ми чоловік і дружина, і скільки маємо з собою грошей. Отримавши всі відповіді, каже, щоб ми поверталися в автобус.

Ще через якийсь час повертаються дівчата і починають збирати свої речі. Всі в шоці.

Дівчата ідуть до митників, і ми бачимо як їх садять у попутку, яка повертається назад в Україну… Отак.

Ніхто так і не зрозумів, у чому власне там була проблема.

Доки тривають всі ці непонятки, я спостерігаю, як проходять контроль легкові автомобілі.

Вони групами під’їжджають до будки з надписом “All passports” (є окремо і на паспорти ЄС) і чекають. Виходить митник, підходить до першої машини. Водій дає йому документи. Митник перевіряє салон (просто дивиться, хто в ньому і які речі всередині). Тоді водій показує вміст багажника.

Далі митник іде до наступної машини і так, доки не огляне всю групу. Паспорти забирає з собю і йде знову у будку.

За якийсь час у віконечку будки, невідомо чия рука Улыбка ставить на підвіконник документи першої машини. Вона під’їжджає, забирає їх (прямо, як у МакДрайв) і прямує на виїзд. І так усі по черзі. Триває це все десь 15-20 хв. від сили. На цьому контроль закінчується.

Тим часом у нашому автобусі нові приколи. Бачимо, що водії відкривають для огляду багажні відсіки. Хтось починає бурчати, що мовляв, це незаконно, без присутності власника порпатися у його речах…

З одного боку автобуса, митники просто оглядають багаж. Жодну сумку не відкривають. Переходять на інший бік, виволікають чиюсь сумку з кодовим замком. Заходить водій і питає, чия це – щоб вийшли і відкрили. Я виглядаю з вікна і бачу, що це ніби наша сумка – червона, на колесиках і з кодовим замком. Кажу Олегу, щоб пішов і подивився. Доки Олег іде до виходу з автобуса, у сумки знаходиться інший власник, який відкриває її. Митники щось там

розглядають, а тоді кажуть закрити.

Далі бачимо, що багажні відсіки закривають. На цьому “обшук” ніби закінчений.

Десь ще через 10 хв. заходить водій і роздає всім паспорти з візами. Також повертає ваучери (які забрав разом з паспортами митник).

Перед виїздом із польського поста робимо зупинку: хто – в туалет, а хто – міняти гроші (тут Олег поміняв трохи євриків, щоб нам вистачило на проїзд автобусом вже у Кракові).

Виїжджаємо з митниці.

Десь через кілометр я бачу дорожний щит з рекламою “Шубы и дубленки из зайца”, а трохи далі – “Все для ванных комнат”. посмішка на 32 Взагалі, вивісок російською і українською дуже багато аж до Радимно.

Дивлюся у вікно – нічого аж такого особливого, щоб сказати, що їдемо по іншій країні.

Будинки такі ж, як у нас – великі і малі, гарні і не дуже. Біля будинків також, як і в нас – городи і грядки. Росте, кукурудза, квасоля, всяка розсада, картопля також є. Біля багатьох будинків досить гарні садки і альтанки.

До Ярослава якихось особливих проблем із дорогою немає – не видно масштабних ремонтів і ділянок з одностороннім рухом, як у нас.

У самому Ярославі я кажу Олегу, щоб запам’ятовував дорогу, бо якраз до цього моменту ми дозріли для багаторазової візи у Польщу. Улыбка Але все це вже напевне буде машиною, тим більше, що дорога дуже хороша і нема таких латаних клаптиків, як у нас. А розмітка така, ніби тільки вчора намалювали. Європа!

Дорогою до Ржешува знову боремося зі сном. Трохи їмо вафлі і снікерси (чогось “серйонішого” я з собою і не брала, бо воно б точо зіпсувалося до обіду).

На автовокзалі у Ржешуві робимо 10-ти хвилинну зупинку. Я трохи прохолоджуюся на вулиці, бо у голові вже аж шумить від тієї дороги.

Після Ржешува все частіше бачимо дорожні роботи. Поляки роблять досить великі розв’язки, піднімають мости і розширяють дорогу на підйомах вгору. Схоже, що все це робиться власними силами, бо надписи на технічних машинах тільки польською.

Також тут ми бачимо масу майстерень типу автошрота. Там також по ідеї можна купити і машини б/у. Подібних точок в містах і селах просто море.

Ще одне спостереження, на цій трасі видимо-невидимо готелів. Ми дуже часто зустрічаємо вивіски типу – “pokoj”, “nochlegi” ,“tanie nochlegi”, “hotel”… і т.д. Думаю, якби ми їхали сюди по плану “А” (машиною), і не мали броні на першу ніч, то знайти готель не було б жодної проблеми.

Під’їжджаємо до Кракова. Я розглядаю вулиці, звертаю увагу на те, як люди заходять у трамвай і де компостують білети. Це нам знадобиться на наступні дні.

Прибуваємо на автовокзал. Паркувальник (!) скеровує автобус на потрібну платформу. Ми вигружаємося. Запитуємо водія, де його шукати в неділю. Водій каже – будь-де. Дуже добре. злюка

Ідемо попри будівлю вокзалу, щоб у якомусь спокійному місці розгорнути путівник.

 

Що було далі, навіть згадувати не хочу. Ні, нас не пограбували і не побили, нічого такого… Просто путівник нас дуже заплутав (тому навіть не буду його рекомендувати) і десь з півторигодини ми блукали по двох сусідніх кварталах, намагаючись знайти зупинку маршруток, які їдуть у Велічку. Оскільки жодних маршруток (не кажучи вже про зупинки) ми не бачили, то довелося шукати кіоски, де продають білети MPK. Мало того, нам ще потрібні були білети, які звуться “aglomeracia krakowska” (приміські автобуси Кракова: Велічка за містом) + ще одна проблема – ми з багажем, а він в автобусах ніби-то оплачується додатково.

У жодному газетному кіоску, з тих, що я оббігала, не було триденних білетів, та ще й ніхто не знав, як треба оплачувати багаж (варто було ще послухати, як я намагалася порозумітися з продавцями… о боже! )

Додавало екстріму ще й те, що ми не дуже орієнтувалися, де ми. Ніби і біля вокзалу, але стояли на вулиці, якої на карті не було (!).

Зрештою Олег включив у телефоні навігатор і ми якось вибралися з того зачарованого кола.

 

Обходимо обидва вокзали (з/д і авто) ліворуч, через вулицю Lubicz. Далі повертаємо праворуч, і доходимо до лівого крила галереї (Galeria Krakowska). Ліворуч від нас – трамвайні колі і вулиця з дуже жвавим рухом. Це вулиця Pawia.

Проходимо ще трохи і бачимо наш 304 автобус, який їде у Велічку. Ще через квартал купуємо заміські одноденні білети МРК. Проходимо ще трохи і бачимо зупинки маршруток.

До одної з них якраз під’їжджає маршрутка із надписом “Wieliczka”. Підходимо і я на ламаній польській запитую, чи можемо ми доїхати до копальні.

Водій каже, що так і ми сідаємо. Платимо 5 злотих за двох (про багаж нас ніхто не питає).

Їдемо досить довго. Бачимо, що Краків уже закінчився і ми в’їхали до Велічки. По містечку їдемо десь хвилин 10. Вирішуємо просунутися ближче до виходу.

Підходимо якраз перед нашою зупинкою (про неї каже водій). Виходимо.

Інтуїція підказує, що ми трохи задалеко від місця, яке нам потрібне. Тому Олег знову включає навігатор і ми йдемо через якісь залізничні колії і провулки, і доходимо до ринкової площі. Врешті в кінці однієї з вулиць бачимо наш готель.

Приходимо на ресепшн і показуємо ваучер. Доводиться заповнити ще якусь анкету, після чого нам дають ключі і розказують, куди іти на сніданок. Потім показують номер. Він, до речі, в боковому крилі (кажуть, що поселили нас тут, щоб нам не заважали інші групи туристів).

Заходимо. Нічого неприємно шокуючого, незважаючи на те, що готель ніби-то має тільки дві зірки.

Кімната

DSC_2194

Є також ванна, туалет і балкон (його видно на фото – крайній лівий на першому поверсі)

DSC_2192

В номері – гаряча вода, всі необхідні засоби – мило, рушники, папір. Рушників, правда, трохи замало, але ж ми сюди не тільки митися приїхали. smile

На ресепшені висить табличка, яка нас трохи стурбувала. Не буду намагатися написати її зміст польською, але смисл такий: адміністрація готелю не відповідає за ваші особисті речі, якщо ви не здали їх у камеру схову. З нашим менталітетом можна це зрозуміти, як – не дивуйтеся, якщо повернетеся, і нічого свого в номері вже не застанете. Думаю, ця табличка там перш за все для того, щоб до адміністратора просто не чіплялися, що щось пропало.

У дівчини на ресепшені питаємо, чи є тут якісь ресторани, які б вона порекомендувала. Та говорить, що їх тут маса і ми обов’язково щось знайдемо. Ну, бог з ним.

Трохи відпочиваємо і вирішуємо, куди йти далі.

На спуск у шахту ми вже не встигаємо (остання російська екскурсія починається в 16:15 год.), а на годиннику вже шоста.

Вирішуємо пройтися містом і подивитися, де власне, вхід у шахту.

Знаємо, що з нашого готелю до шахти треба іти буквально пару метрів (вхід у шахту можна роздивитися поміж дерев із нашого балкона).

Біля шахти дуже спокійно. Майже нікого немає, тому ми робимо пару фото і заходимо в сувенірний магазин у приміщенні копальні (він зліва від входу).

Чого тільки тут нема… і все з солі (ну, крім футболок і сумочок). Всілякі торбочки, пляшечки, кружки, підсвічники і прикраси… Всього і не описати. Також є магнітики і література.

Щодо книжок, то якщо ви потрудилися і роздрукували з інтернету книжку про копальню, то нічого більше не купуйте, бо то просто фотоальбоми і нічого супер нового ви не дізнаєтеся. Краще вже послухати екскурсовода.

Вхід до шахти

DSC_1850

Вид на правий в’їзд і ресторанчики

DSC_1852

Далі прямуємо в Алею Івана Павла ІІ. Вона знаходиться прямо напроти правого в’їзду у копальню.

Тут дуже гарний сквер, в центрі якого – скульптура Папи.

DSC_1903

Вид на замок з алеї

DSC_1904

Ще ходимо містом. Дивуємося манері їзди місцевих водіїв. Вони дуже різко розганяються, причому переключаються мабуть аж на 5000 оборотів, а тоді так само різко гальмують. Звідси висновок – б/у машини з Польщі краще не купувати. Навіть не знаю, як можна так їздити при їхніх цінах на бензин.

Якщо чесно, то у Велічці я навіть боялася переходити вулицю по пішоїідному переходу – чекала, доки машин зовсім не буде. smile Просто, коли ти переходиш, а по вулиці хтось на тебе несеться…витріщені очі Ніби і знаєш, що зупиниться, але все одно якось лячно.

Попутно роздивляємося місця громадського харчування (у ресторанах меню часто написане на стенді біля дверей і ви відразу можете зорієнтуватися, чи варто сюди заходити). Ми не настільки голодні (як втомлені), тому ідемо далі.

На одній з вулиць бачимо пекарню. Заходимо – полиці майже пусті, зразу видно, що вже вечір.

Буквально за кілька кроків бачимо супермаркет. Заходимо.

Нас нічого особливого не цікавить, крім місцевого пива. Купуємо пляшку Okocim i Zywiec. Попутно звертаємо увагу на те, що тутешнє пиво переважно дуже міцне – 5-6 і більше об.

Я вирішую купити ще якогось м’яса. У ковбасному відділі прошу продавщицю розрізати навпіл великий шмат шинки. Вона розрізає. Тоді кажу їй, що буду брати тільки одну половину і хочу, щоб вона порізала її на шматочки. Продавщиця щось бурчить, типу – треба було раніше сказати про нарізку, бо зараз важко такий шматок порізати в апараті… Доки я розглядаю вітрину з чіпсами, вона шаткує мені обидві половини того шматка. злюка Мені вже не хочеться сперечатися, тому я дякую і йду до виходу.

Дорогою беремо ще пляшку кефіру (він потім виявився ДУЖЕ пристойним).

Вже на касі нас запитують, чи ми беремо пиво на винос. Якби ми сказали “ні”, то мали б його тут же випити і віддати пляшки, або просто принести порожні на заміну (ціна пляшок у ціну продукта не входить).

Потім у готелі ми спробували те пиво, і вирішили, що місцеве пиво має дуже малий вміст хмелю, через що воно зовсім не гірчить. Може тому Okocim мені і сподобався, бо я не люблю гірких напоїв.

Після такої-собі вечері ми вже не могли думати ні про що крім сну. Заснули мало не у тому, в що одягнені.

Наступна частина подорожі ТУТ
Advertisements

Posted 15.07.2010 by llevchenko in Польща

Tagged with ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: