Парк ОЛЕКСАНДРІЯ у Білій Церкві: частина 1   Leave a comment

У Білій Церкві ми бували проїздом десятки разів, але якось до відвідання парку не доходили руки. То погода була погана, то часу не було, то – бажання…

Нарешті ми дочекалися погожих днів  і на самі травневі свята добралися до Олександрії.

1 травня в парку аж кишіло відвідувачами. Парковка біля головного входу теж була забита. Крім того, нам довелося навіть постояти у невеликій черзі, щоб купити білети.

Мушу сказати, що до поїздки я ніяк не готувалася. Нажаль. З одного боку не була впенена, що поїдемо, а з іншого – якось не мала достатньо часу для аналізу інформації.

На вході ми сфотографували схему, але майже нею не користувалися – просто блукали алеями. Мабуть, наша прогулянка була б більш змістовною, якби я тоді знала КУДИ іти.

ОТУТ сайт дендропарку.

Можна переглянути світлини (деякі з них чомусь дефектні) і почитати всіляку інформацію. Також у закладці ПОСЛУГИ можна переглянути прайc-лист на посадковий матеріал (а я і не знала, що там можна було щось придбати… хм...).

Коли ми вже виходили з парку, я купила книжку “Структура і символіка старовинного парку “Олександрія” авторів С. Галкіна, О. Турковської та Є. Чернецького (далі усі цитати з неї) та альбом із фотолистівками (бо на них не було різнокольорових курточок smile). З допомогою цих “джерел” я зараз вже можу зробити яку-не-яку розповідь про парк.

Моя книжка каже, що Білоцерківський дендрологічний парк є одним з найбільших у Європі і займає прощу у 297 гектарів. Він був створений близько 200 років тому родиною Браницьких.

Ось що про них каже книга:

“В 1774 році привілей на дідичне володіння Білоцерківським староством отримав великий коронний гетьман Францішек-Ксаверій Браницький. Рід Браницьких має герб Корчак і, за офіційною версією, походить з роду познаньського єпископа Себастьяна Браницького (ХVІ ст.). З кінця ХVІІ століття Браницькі були тісно пов’язані маєтками й шлюбами з Галичиною Піднесення  цього роду припадає на середину – другу половину ХVІІІ століття, коли Францішек-Ксаверій Браницький через власні товариські взаємини й близькі стосунки рідної сестри з королем Станіславом-Августом набуває визначних посад та стає власником чималих маєтків. Політичні амбіції Ф.-К. Браницького набувають чіткіших риc після його одруження в 1781 році з Олександрою Василівною Енгельгардт, небогою найяснішого князя Григорія Олександровича Потьомкіна-Таврійського, всесильного фаворита російської імператриці Єкатерини Другої. Симбіоз потужних українських маєтків й необмеженого російського держзамовлення різко посилили економічну потугу родини Браницьких й за короткий термін зумовили значне збільшення їхніх статків. Політичні зусилля Ф.-К. Браницького на початку 1790-х років призвели до цілком непередбачуваного результату: замість набуття Браницьким корони, поляки, литовці, білоруси й українці втратили Річ Посполиту.

Після розподілів Речі Посполитої (1793, 1795 р.р.) Ф.-К. Браницький був обласкавлений російською увагою, отримав генеральський чин, але це не задовольнило його величезних амбіцій та не залікувало моральних втрат. Відомо, що його діти були виховані в антиросійському дусі, хоча вплив їх матері – графині Олександри Василівни – не дозволив реалізуватися такій політичній налаштованості. З кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. родина графів Браницьких вела подвійну політичну гру: зовнішня демонстрація вірнопідданості Російському Імператорському Дому поєднувалася з активною підтримкою польського визвольного руху. Браницькі одружувалися як з представниками польської (Потоцькі), так і російської (Воронцови) аристократії. З середини ХІХ ст. третє покоління графів Браницьких відвертіше починає демонструвати свою патріотичну позицію, що призвело до відмови від російського підданства кількох членів цієї родини та перенесення родинноо гнізда за кордони Російської імперії (замок і місто Монтрезор у Франції). В той час величезні маєтки Браницьких були розподілені та частково продані. Проте економічна потуга цього роду не зменшилася через переорієнтацію маєтків з торгівлі збіжжям на торгівлю цукром та будівництво кількох власних потужних цукроварень, забезпечених власною ж сировиною.

Протягом першої половини ХХ століття Браницькі втратили більшу частину нерухомої власності, рід вигас по чоловіій лінії. Нащадки Браницьких по жіночих лініях належать до числа інтелігенції та підприємців, входять до сучасних громадсько-політичних організацій польської аристократії та осягнули значних результатів, зокрема, в науковій сфері. Як спадкоємці графів Браницьких вони мали кілька процесів за нерухомість у Польщі. Частково їм вдалося виграти процес щодо Віланова – колишньої королівської резиденції під Варшавою, якою графи Браницькі володіли з кінця ХІХ століття до Другої Світової війни.

Давнім гніздом Браницьких була Біла Церква та, особливо, їхня тутешня заміська резиденція. Її заснування відноситься, можливо, до 1784 – 1786 років… До сьогодня лишається дискусійним питання про походження назви “Олександрія”. З одного боку, вважається, що йдеться про присвяту самій графині Олександрі Василівні Браницькій, з іншої – російському імператору Александру Першому….”

Більшість жерел про Олександрію схиляються саме до другої версії.

Цікаво також, що спочатку Олександрією називали тільки символічний парк і він був на обох берегах річки Рось.

Відомостей про те, як колись виглядала резиденція Браницьких дуже мало. Все через пожежі, пограбування, Другу Світову війну і господарське використання, які понищили парк так, що детально реконструювати його вигляд майже неможливо. Тим не менше, описи мандрівників і сучансиків родини Браницьких вказують на те, що

“…в “Олександрії” співіснувало три незалежні символічні цикли-тексти, що були створені в різні часи та мали різний ступінь втілення в паркових композиціях. Йдеться про цикл Потьомкіна, цикл Александра Першого та цикл Воронцова.

Цикл Потьомкіна був створений в другій половині 1790-х років з метою увічнення пам’яті про дядька графині Олександри Василівни Браницької, найяснішого князя Григорія Потьомкіна – Таврійського. Створення цього циклу настільки змінило вигляд парку в білоцерківський резиденції графів Браницьких, що ми не можемо зараз нічого сказати про первісний парк, створення якого було закінчене (або значною мірою закінчене) до березня 1787 року. Якщо з того давнього парку й збереглися ті чи інші елементи, то вони були цілком підпорядковані новій ідеї. Остання полягала у відтворенні подорожі Потьомкіна по Дантовому Всесвіту. Цій ідеї певною мірою був підпорядкований не лише парк, але й палацова частина.

Подорож мала б бути приблизно такою:

Через в’їзну браму по алеї (зараз – “Головна алея”) Потьомкін мав під’їхати до Літнього палацу

літній палац

На палаці був напис “Austeria” , що свідчив про те, що будівля слугувала готелем, а також помешканням власниці маєтку. Відповідно до “Божественної комедії” це мав бути тимчасовий притулок для мандрівника перед його шляхом до Пекла (зараз, нажаль, від палацу не залишилося і сліду).

Далі мандрівник мав би іти алеєю Суму до колони Суму (інша назва – колона Пелікана, про неї трохи далі), а звідти – до Східної балки і Дзеркального ставу. Звідси він плив на човні, споглядаючи композиції між Дзеркальним і Лазневим ставом і “Руїни”.

DSC_0523 DSC_0527

потік ближче

DSC_0529

фото “осінніх” Руїн з листівки

руїни

а колись вони виглядали так (малюнок Наполеона Орди, 1872 р.):

руїни2

Руїни мають дуже важливе значення у символіці парку. Вони знаходяться між двома ставками і потік, що проходить через них, символізує “людську долю, яка плине протягом короткого життя через такі чималі перешкоди, як струми води”.

Після Руїн за течією мандрівник потрапляв на острів із фонтаном, який називають островом Мрій (і часто – островом Кохання).

Ось малюнок Вілібальда Ріхтера з видом на острів і Руїни:

острів марії

Зараз той острів зовсім маленький, і дуже зарослий очеретом. На ньому є отака статуя Марії

DSC_0526

Далі мандрівник діставався правого берега Росі і продовжував сходження колами Пекла по підземних композиціях, влаштованих у штольнях Старої Голендерні. Виявляється, Білоцерківський парк має багато таємниць, і Голендерня не остання з них. Про неї інформації дуже мало. Крім того, відомо, що були Стара і Нова Голендерні. Новою були господарчі приміщення і молочна ферма, а Старою – правий берег Росі. Зараз “це просто ліс із залишками загадкових каменярень чи штолень”.

Щодо назви місця, то тут є дві версії:

1- від місцевого варіанту слова “голендри” (так українці називали колоністів – голандців, а також голландську породу корів “голендрська”). Ця версія непевна, бо молочна ферма виникла пізніше за назву;

2- від поєднання двох німецьких слів “golden Erde” (золота земля).

Голендерня сполучувалася з основною “лівобережною частиною “Олександрії” поромом, чи навіть кількома, а це…” “…. свідчить про необхідність спеціального дозволу господарів для відвідання цієї частини парку. З боку білоцерківського передмістя Заріччя; як згадують старі люди, Голендерня була обкопана чималим ровом, щорічне відновлення якого було одним з традиційних обов’язків зарічан”.

Ось вид на парк з боку Заріччя (малюнок Вілібальда Ріхтера):

вид з боку заріччя

Після Старої Голендерні “…мандрівник повертався на лівий берег Росі для сходження до Чистилища – земного раю, яке було втілене у композиціях острова, названого в радянські часи “Золотим колосом”.

Малюнок острова авторства Вілібальда Ріхтера:

трояндовий острів

Острів, що мав назву “Трояндовий” з’єднувався з парком задопомогою кам’яного містка.

Фото з листівки:

місток трояндовий острів

Крім того, тут була і поромна переправа, що з’єднувала острів з іншим берегом (як раз тим, де була Голендерня). На острові за різними джерелами, було насадження дерев, які огинала кругова доріжка з трояндами. Є припущення, що Трояндовий острів символізує Чистилище тому, що і в Данте воно знаходиться на острові (після якого дорога веде до раю).

На схемі парку місток названо арочним. Далі на шляху мандрівника поставав павільйон “Джерело Раю”.

Вид з павільйона на парк (малюнок Вілібальда Ріхтера):

вид з джерела раю

Це була споруда, що містила в собі “джерело”. Зараз неможливо сказати, де саме був цей павільйон. З малюнка видно, що він був або на березі Росі, або біля одного зі ставків. Дослідники парку вважають, що Джерело Раю було саме на березі Росі, бо таким великим ставом, який видно на малюнку, є тільки Лазневий став, а він належить до однієї з найкраще описаних частин парку.

За свідченнями, до Джерела вела стежка “між двома пагорбами, які заросли столітніми деревами”. Дані слова дають підстави вважати, що Джерело Раю знаходилося за Середньою балкою. Саме у тому місці, яке було дуже поруйноване у 20-х роказ 19 ст. під час будівництва водогону.

На шляху мандрівника даний пункт є джерелом – початком Раю.

Далі на своєму шляху мандрівник проходив повз Велику поляну (наші фото):

DSC_0572 DSC_0579DSC_0576

до Колонади Луна

фото з листівки:

колонада ехо

колонада всередині (наше фото):

DSC_0582

Це півциркульна галерея “обидва кінці якої замикаються об’ємними приміщеннями – ризалітами. Портики ризалітів прикрашені двома різними за сюжетом барельєфами. На західному ризаліті на барельєфі була зображена сидяча молода жінка, яка гойдає на нозі кучеряве хлоп’ятко, тримаючи його за обидві руки. В обох ризалітах були влаштовані комфортні, добре умебльовані покої” в яких могли зупинятися відвідувачі.

Зараз в Колонаді немає усіх тих скульптур. У лівому ризаліті – магазин, де продають їжу, у правому – магазинчик зі сувенірами (там я купила літературу про парк).

До слова, – шукала і сувеніри, але усі вони чомусь були з написами російською…

Якщо вас двоє, то вам буде дуже зручно перевірити походження назви колонади, ставши у різніх її кінцях. Ехо тут і справді виняткове.

Перед Колонадою встановлена скульптура Меркурія. За “Божественною комедією” планета Меркурій була Другим небом, в якому “обитали души честолюбивых деятелей добра”.

Після Колонади мандрівник продовжував своє сходження Небесами. Нажаль, до сьогодні збереглося небагато композицій цього циклу. Наприклад, Шостим Небом був Юпітер у композиції “Лев”, а Сьомим Сатурн у колоні “Глобус”.

DSC_0567

“Після колони “Глобус”, яку мандрівник мав оглянути лише після сходження на схил, що панує над балкою, слід було дістатися до арочного містка, перекинутого над середнім рукавом Східної балки. Очевидно, вершина цього містка символізувала останнє Дев’яте небо – кришталеве . З цієї точки можна було оглянути весь Всесвіт від Пекла до Раю, втілений у парку між Східною і Середньою балками”.

Малюнок мосту (авторства М. Бєржинської):

міст над яром

Отаким був цикл Потьомкіна в Олександрії. Просто диву даєшся, як поетично колись вміли витрачати гроші….smile

Наступна частина ТУТ

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: