КАРПАТСЬКИЙ КРУЇЗ: 4 день, 2 серія   Leave a comment

Перша серія подорожі ТУТ

Друга серія подорожі ТУТ

Третя серія подорожі ТУТ

Четверта серія подорожі ТУТ

П’ята серія подорожі ТУТ

Шоста серія подорожі ТУТ

Сьома серія подорожі ТУТ

Восьма серія подорожі ТУТ

Озеро Синевир

IMG_7642IMG_7643IMG_7645

Здалеку – Синь, Вір і люди

IMG_7646

Мушу сказати, що ми застали озеро не у найкращому вигляді.

Справа у тому що до кінця літа воно пересихає, тому найліпший час для відвідування – весна і раннє літо. А взагалі озеро гарне будь-коли.

Крім того воно дуже чисте.

Купатися і ловити рибу тут заборонено.

Підходимо ближче, тут рибки валом. По ідеї це форель

IMG_7648

Ближче

IMG_7651

В глибині за рибками видно рака

IMG_7654

А це хтось кинув шмат м’яса посмішка на 32

IMG_7655

Доки фотографуємо, до озера підходить якась група туристів з екскурсоводом.

Ми віддалено чуємо питання до екскурсовода: «А какой смысл этого озера?». витріщені очі Ну, народ…

Я бачила в інтернеті дуже багато фото озера Синевір і особливо гарними були світлини з висоти.

Якраз тому я і планувала видертися на гору Озерну, бо там є прогалина в лісі, з якої можна побачити озеро зверху.

Сама по собі ідея трохи шалена, зважаючи на те, куди треба лізти…

А лізти треба стежиною від будинків, які знаходяться біля озера.

По обидва боки від неї є зарослі малини і ожини. Дорогою можна зустріти оленя, косулю, зайчиків і борсуків.

А вже з висоти гори можна побачити Синевир, який і справді виглядає, як око – синя зіниця із соснами замість вій. одуванчик

Не дивлячись на усі ці красоти, мене ніхто не підтримує і ми ще якийсь час споглядаємо озеро, а потім ідемо назад до машини.

А таке ми б побачили, якби все-таки піднялися на гору (фото взяла із сайту людей, які не полінувалися пройтись).

000c8ads

Дорогою назад зустрічаємо Фіделя Кастро, який шукає свою корову smile

IMG_7666

Вже біля самого виходу вловлюємо якийсь дуже смачний запах. Ден діагностує, що то вареники з вишнями. smile

На годиннику 13:40 і справді вже хочеться їсти.

Вирушаємо назад у напрямку Міжгір’я. Трохи проїхавши, знаходимо біля траси гарне місце і розкладаємо обід.

IMG_7671

Я викладаю усі наші припаси на столик, а хлопці беруться за вогнище, бо я закомандувала зварити яєць. язичок

В результаті трохи намучилися, а моя каструлька була обпалена немилосердно.

Сподіваюся що до наступної поїздки у Карпати я зможу її відмити. smile

IMG_7673 IMG_7677

Їмо у дуже хорошій атмосфері – свіже повітря, річка, гори… Мобільного покриття – нуль, що ще треба для спокійного обіду? smile

В такому гарному місці можна було б затриматися і на цілий день, але я починаю всіх квапити, бо сьогодні нам ще треба попасти на водоспад у Пилипці.

Вирушаємо у Міжгір’я. У самому місті повертаємо праворуч на Воловець. Минаємо будівлю ядуче-жовтого кольору – готель «Золотий лимон». велика либа

А тепер про наболіле.- відсутність БУДЬ-ЯКИХ вказівників, там де вони ПОВИННІ бути.

В’їжджаємо в Пилипець. Проїжджаємо все село – жодної вказівки на шлях до водоспаду.

Виїжджаємо з села, розвертаємося і в’їжджаємо знову.

Зупиняємося біля церкви і запитуємо, як доїхати.

Виявляється, що не доїжджаючи до цієї церкви

IMG_7679

є поворот ліворуч зі знаком (знак, до речі, стоїть з лівого боку дороги!).

Тут треба повернути ліворуч і їхати далі до водоспаду. Цирк!

Ось той бл….й знак

IMG_7732

Як бачите, все цілком зрозуміло. злюка

Найнижчий знак, до речі, зветься «Ноги і лижі». хм...

Дорогою до водоспаду проїжджаємо повз таку гірськолижну базу

IMG_7728

IMG_7729 IMG_7730

Також тут живуть карпатські індіанці

IMG_7726

Нарешті доїжджаємо до водоспаду. Останні 100-200 метрів дорога – супер-зашибісь. Ґрунтовка для особливо занедбаного целюліту. smile

Залишаємо машину на парковці. Як годиться, це не безкоштовно (5 грн. за годину).

Вхід до водоспаду – 2 гривні з людини. Крім того, тут за все дають чеки (взагалі, вимагайте їх всюди, де платите – то нормальна практика).

Якраз перед нами іде велика група іноземців і ми швиденько їх обганяємо, щоб встигнути пофотографувати доки вони дійдуть.

Струмочок

IMG_7693 IMG_7698IMG_7699 IMG_7707

Нарешті сам водоспад Шипіт

IMG_7710 IMG_7719IMG_7718

Щоб зробити ці світлини, нам довелося почекати стільки ж, скільки на Женецькому водоспаді – людей, як на базарі. Сюди приїжджають цілі автобуси з іноземцями, які проходжаються лісом і фотографуються на фоні водоспаду в природних і неприродних позах. smile

А ще є стежка, якою можна піднятися, щоб побачити водоспад згори.

Ми туди не ідемо – там і без нас шумно.

Прямуємо до машини. По дорозі купуємо ожину (скляночка – 5 гривень).

IMG_7722

Тут, до речі, можна ще багато чого купити. Від літератури, до – меду і сушених грибів.

Не сушений екземпляр

IMG_7687

Їдемо назад до Хуста. Знаємо, що між Липчою і Ізою є оленяча ферма. Ми прямуємо туди.

Якраз після в’їзду у Липчу нас зупиняють даїшники. Видно, дуже кидаються в очі наші немісцеві номери.

Інспектор перевіряє документи, питає, чи ми тут відпочиваємо. Ага.

При нагоді запитуємо, як проїхати до оленів.

Даїшник пояснює, але пояснює так, що в результаті ми все одно губимося і доводиться додатково розпитувати на заправці перед Ізою.

В ідеалі треба їхати так:

З Ізи прямуєте у напрямку Липчі. По праву сторону після заправки буде березова посадка.

В кінці тої посадки праворуч є стовп з отаким знаком

IMG_7743

Коло знаку повертаєте праворуч і їдете до самих воріт ферми.

Як ми дізналися, вхід на ферму платний – 5 гривень (з боку від входу, до речі, є стоянка).

Ми вирішуємо не іти всередину, бо вже пізно і сторож каже, що олені повкладалися спати. smile

Крім жартів, їхати треба за дня, і обов’язково мати з собою гостинчики.

Взагалі олені всі враз розбігаються, якщо до них підходити, але як просікають, що ви маєте подарунки, то швиденько вертаються назад.

Доки ми годували оленьчиків, сторож розказав нам трохи про ферму і сказав, що ріжки в оленів відрощують і відрізають – на ліки і біжутерію.

 

Оцей красунчик з’їв півбуханки хліба

IMG_7748IMG_7751

Оцей його дружок – трошки менше smile

IMG_7749

Повертаємося на трасу і прямуємо до Хуста. Надворі вже вечоріє

IMG_7755 IMG_7756IMG_7765

В селі Іза зупиняємося біля першого ж магазину, де продають вироби з лози.

Я набираю купу всіляких мисочок на подарунки. Це все коштує трохи більше 60 гривень.

Взагалі тут ціни дуже ліберальні. Вже пізніше я подумала, що можна було б ще щось купити, шкода лише, що багажник замалий для крісла-качалки і стойок під вазони. smile А про скриньки і шафки я взагалі мовчу… Може колись під’їдемо сюди вантажівкою. велика либа

Прибуваємо у Хуст. Взагалі, ми планували продефілювати по нічному місту, але щось не дуже виходить.

По-перше, нічний Хуст не набагато кращий ніж денний, а по-друге, обстановка чомусь не дуже сприяє дефілюванню.

До речі, за два дні перебування у Хусті ми перестали реагувати на знак «в’їзд заборонено» – він тут надто часто зустрічається і на нього ніхто також не реагує. smile

Ми прямуємо до головної площі і праворуч від готелю «Ренесанс» знаходимо заклад під назвою «Public club». Йдемо туди.

Виявляється, що це дуже непогане місце для посиденьок. Ми влаштовуємося у ДУЖЕ зручних кріслах і якийсь час споживаємо різні види чаю і цукерків.

По ходу помічаємо, що це місце збору місцевої «елітної молоді». Може це і не так, принаймні, нам так здалося.

За два чайники чаю (які нам заварювали двічі) платимо 16 гривень. витріщені очі Хуст в черговий раз дивує нас цінами.

Після чаювання заходимо до місцевого супермаркету під назвою «Антоніо» (схоже, що це мережа, бо такі магазини ми вже пару раз зустрічали у цих краях; тут взагалі є якесь тяжіння до Європи – в селі Синевірська Поляна, наприклад, ми заходили у продуктовий магазин під назвою «Сан-Ремо» smile).

Після прогулянки повертаємося у готель. Спимо.

Ще скажу пару слів про купування продуктів.

В Карпатах і Закарпатті ми стикнулися з відсутністю нормальних продуктових магазинів. Нормальних у розумінні – магазинів з хорошим вибором. Тут немає супермаркетів (є тільки такі назви), куди ви можете прийти і купити усе мінімально необхідне – м’ясо (ковбасу, шматки м’яса свіжі і приготовані, курятину і т.д.), рибу (копчену, морожену, солену….). Ну, розумієте, про що я.

У цих краях я марно виглядала звичний Фуршет, чи Сільпо, чи Вопак скажімо.

Я не прихильник великих магазинів, і не скуповуюся на місяць уперед, але у Тячеві, наприклад, ми з півгодини шукали продуктовий магазин, щоб купити цукерок. Ледве знайшли. Схоже, що тут покупки роблять лише на базарі.

Ще одне наше спостереження – у магазинах цілком інший асортимент продуктів. Якщо ви заходите, і в якомусь відділі намагаєтеся знайти щось за кольором марки, до якої звикли, то можете і не знайти. Зі мною таке сталося, коли я шукала ті ж цукерки. В магазині, куди ми прийшли, не було жодних відомих мені марок. До того я думала, що це не реально.

Крім того, бажано купувати продукти місцевого виробництва, якщо такі є. Наприклад, за півтори літри Шаянської мінеральної води ми якось заплатили 2,70 грн. Я вже і не пам’ятаю такої ціни на воду.

Наступна серія подорожі ТУТ

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: